Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Стара стратегія для нової війни

«15-21.02.2019»
21 лютого, 2019 - 19:42

«Мюнхенська змова-2» — приблизно такий коментар переважає серед тих українських оцінок, що потрапили мені на очі, останньої Мюнхенської конференції з безпеки, яка відбулася цього тижня. Не є зрозумілим, чому «два»: я вже збився з рахунку, яка це у них «Мюнхенська змова» протягом останніх п’яти років. І цього разу, з «Північним потоком-2», як і всі попередні, об’єктивність цих оцінних історичних паралелей визначається тільки емоціями, і відповідним хіба що вимогам до ручної поклажі лоукосту — 20*30*40 — багажем історичних знань. Хоча, набагато доречніші історичні прецеденти, що дозволяють поглянути на мотивацію рішень європейських політиків під іншим кутом зору, варто було лише не зациклюватися на магії географічної назви, відразу ж упадають у вічі. Власне, вся 60-річна історія радянської, а потім російської труби — це довгий список історичних уроків, які пам’ятають у Європі, але навіть не відкривали, аби прочитати у нас.

МЕРКЕЛЬ І АДЕНАУЕР: ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ «ДРУЖБИ»

Вірніше, ця історія ще на п’ять років довша, адже вперше питання про постачання до СРСР труб великого діаметру німецького виробництва було порушено ще під час першого візиту канцлера ФРН в СРСР 1955 року. А 1960 року цю угоду було оформлено у вигляді контракту. Використовуючи ці труби, СРСР планував побудувати нафтопровід «Дружба», який повинен був дотягнутися поки що виключно до країн радянського блоку — Польщі, Східної Німеччини (НДР), Угорщини, Чехословаччини. Проте, хрущовська відлига у відносинах між Радянським блоком і Заходом 1962 року змінилася Карибським заморожуванням. І, беручи за основу рекомендації Координаційного комітету з експортного контролю, а також Ради НАТО, які керувалися тим, що нафтопровід, по суті, є частиною інфраструктури, покликаної забезпечувати пальним танки країн Варшавського договору, що загрожували всій Західній Європі, німецький уряд припинив кредитування операції.

Друга Берлінська криза 1961 року, наслідком якої був побудований головний символ Залізної завіси — Берлінська стіна, Карибська криза 1962 року, коли світ опинився в декількох секундах від ядерного апокаліпсису, — погодьтеся, мотивація у німецьких бізнесу та політиків тоді була набагато сильнішою, ніж сьогоднішній Донбас або Крим. Проте сталеливарні концерни Mannesmann AG та AG Krupp, що ризикували втратити сотні мільйонів марок, вклали сотні тисяч у кампанію в пресі, звинувачуючи уряд у поступках американському диктату, а також аргументуючи парламентську опозицію в особі соціал-демократів загрозою скорочення десятків тисяч робочих місць. І, хоча голосування про відміну ембарго на постачання труб до СРСР провалилося, наступного року батько німецького економічного дива Конрад Аденауер був змушений добровільно піти у відставку, аби врятувати партію, взявши відповідальність за цей непопулярний захід на себе.

Який із цього зробили висновок? Втрачені німецьким бізнесом сотні мільйонів заробили сталеливарні компанії, що проігнорували ембарго Великобританії й Італії. Християнські демократи ризикували втратити статус правлячої у ФРН партії. А СРСР усе ж добудував трубопровід. Цей випадок якнайкраще навчив німецьких політиків прагматизму. Адже і нинішня путінська енергетична зброя є двосічною. З одного боку, додаткові надходження валюти будуть направлені на переозброєння. З іншого, політично мотивований тиск держави на великий бізнес, як уже не раз траплялося у минулому, може спровокувати в Німеччині політичну кризу. Криза, яка вибухне в найбільш недоречну для партії Меркель, для всього Європейського союзу і, як наслідок, для України мить. Як колись Аденауеру та Колю, Ангелі Меркель удалося вчетверте стати канцлером. Але це була піррова перемога, і, на тлі все меншої підтримки політики її партії, канцлер вирішує ще вдвічі складніше завдання — передати владу спершу в партії, а потім і в країні. Політична криза, не кажучи вже про економічний спад, може послабити одну з двох ніг європейського колоса — на тлі кризи традиційних політичних партій і протестів, які продовжуються у Франції, — фактично єдину, що все ще функціонує, його ногу.

РЕЙГАН: ПЕРЕМОГА В ПОРАЗЦІ

У світлі протиріч між США та Євросоюзом, що все зростають, не менш показовим є й урок фіаско однобічно введених Рональдом Рейганом 1982 року санкцій проти будівництва газопроводу з СРСР до Західної Європи. 1969-го Радянський Союз на всі 100% використав унікальну шанс, який випав йому з приходом до влади у ФРН уряду соціал-демократів на чолі з Віллі Брандтом. В обмін на постачання труб великого діаметру й устаткування, фінансованих кредитами європейських і американських банків, Радянський Союз зобов’язався поставити протягом наступних 20 років до Західної Європи понад 50 мільярдів кубометрів природного газу. Цей проект отримав назву «Операція століття», і дістав цю назву він не заради красномовства. Америка, яка в 70-ті роки на тлі глибокої внутрішньої економічної та політичної кризи пішла на зниження градуса протистояння з СРСР, нічого не змогла протиставити цьому контракту. Більш того, на початковому етапі, Ніксон і Кіссинджер навіть убачали співпрацю з СРСР в енергетичній сфері частиною політики Розрядки. А Віллі Брандт отримав за «послаблення напруженості між Сходом і Заходом» Нобелівську премію.

Лише з приходом до влади Рональда Рейгана на тлі радянського вторгнення до Афганістану, а також запровадження військового стану в Польщі, газовий контракт СРСР з Європою в Білому домі був сприйнятий як пряма й очевидна загроза безпеці країн НАТО. Після декількох невдалих спроб погоджувати американські санкції з європейськими партнерами з НАТО, що закінчилися словесною перепалкою між Рейганом і президентом Франції Франсуа Міттераном на Версальській зустрічі G7, Білий дім поширив запроваджені ним санкції і на європейські компанії, що виробляють устаткування для видобутку та транспортування вуглеводнів за американськими ліцензіями. Проте вже через чотири місяці він мусив ці санкції скасувати, бо європейські партнери їх повністю проігнорували. Навчені історією з нафтопроводом «Дружба», німецькі бізнес і політики навчилися відстоювати свої інтереси під найжорсткішим тиском з боку США.

Як і «Дружба», попри ембарго та санкції, газопроводи «Союз» і «Уренгой—Помари—Ужгород» були побудовані, і в обмін на вуглеводні до СРСР хлинув потік валюти, що здавався невичерпним. Який, як і передбачали критики цих проектів, радянське керівництво закачало в мильний міхур програм озброєнь і зовнішньополітичних авантюр. Міхур, який луснув уже через декілька років після того, як 1986 року плато високих цін на вуглеводні змінило круте піке. Навіть якщо б санкції Рейгана 1981—1982 рр. спрацювали, як планувалося, це не допомогло б ні Афганістану, ні Польщі, зате в довгостроковій перспективі, підсадивши Радянський Союз на нафтогазову голку, змусивши його повірити у власну могутність і забути про обережність, «Операція століття», як це не парадоксально, в трохи більш віддаленій перспективі сприяла краху СРСР.

* * *

Закладена зовсім не соціал-демократами, а ще випробами та помилками Конрада Аденауера політика економічної співпраці з СРСР, що в короткостроковій перспективі, здавалося б, розколювала єдину позицію Заходу в протистоянні з Радянським блоком, у довгостроковій перспективі забезпечила мир і процвітання в Західній Європі, а завойована десятиріччями співпраці взаємна довіра політичних еліт гарантувала мирне об’єднання Німеччини. Тому сьогодні, коли над Європою нависнула загроза Холодної війни-2, жодні симпатії Україні, жоден тиск з боку США не змусять Німеччину відступити від уже перевіреної часом стратегії, що забезпечила їй не просто виживання, а й перемогу в першій Холодній війні. Створити ще одну рукотворну річку вуглеводнів, і в ситій безпеці діждатися, поки нею пропливе труп її ворога, убитого тими ж граблями. Як рефлексувати даремно на німецький прагматизм, на уявну нову «Мюнхенську змову», чи не краще замислитися про реальну загрозу. Стократ важливіші за «Північний потік-2» для України ризики, пов’язані з майбутніми президентськими виборами, і недаремно відкладені Москвою та Брюсселем до підбиття підсумків другого туру перемовини щодо транзиту газу. Ось тут і справді, є що нам — навіть простим українцям — поки під силу змінити.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments