Стати Януковичем
Протести. Намети. Парламентарі, які шукають зустрічі з президентом, хоча деякі з них могли б і поговорити на засіданні фракції БПП. Звинувачення в тому, що конкретні «політикани» і «порушники паспортного режиму» дестабілізують обстановку в країні... Нічого не нагадує?
Ця рольова гра вже була. Уже чинному президенту довелося приміряти маску Януковича, який комфортно жив у Межигір'ї і розтягнувся у шпагаті між Заходом і Сходом, як знаменитий актор Ван Дамм, який продемонстрував свою розтяжку на ходу двох вантажівок. В актора це вийшло з першого дубля, оскільки вантажівки їхали в один бік. Що трапилося з Януковичем - знають усі.
Що пов'язує останніх президентів, крім вмілого будівництва свого Межигір'я у бідній, відсталій і корумпованій країні? Про це писали багато і я не буду повторюватися. Виділю тільки одне - підозрілість і невіра в український народ.
Янукович вірив у те, що українці на Майдані були масовкою і це були зрежисовані і постановочні дії конкретних політиків. Якщо постаратися сказати коротше і точніше, то Янукович Майдан проспав.
Тепер пародія Майдану стукає до Петра Порошенка, вимагаючи, щоб той виконав свої передвиборні обіцянки. Парадокс, але це так.
Янукович тримав народ на відстані міліцейської палиці, зараз між Верховною Радою і протестувальниками товстий шар поліції і бійців Національної гвардії.
Будь-які хвилювання і заворушення можуть ускладнити ситуацію в країні, але і терпіти безсовісно імітацію реформ - немає бажання.
Тепер, висловлюючись спортивною термінологією, м'яч на боці президента і саме від нього залежить, помилиться він, як його попередник, чи ні.
Януковичу було легше, оскільки він був Януковичем. Порошенко, якщо помилиться в об'єкті і не помітить за «політиканами» український народ, може Януковичем стати.
Можливо, лідери протестів не ті, а деякі взагалі без паспорта, але в двері комфортного кабінету в президентській адміністрації стукають ошукані вкладники, і це не ранок протестуючих бабусь Рабиновича, а щось більше. Не обманіться!
Зона комфорту - страшна річ. Вона заколисує, а люди, які оточують тебе, бажають тобі тільки добра, а собі особистого комфорту, - можуть помилятися. А той, хто нічого не хоче втрачати, - втрачає все.
Про лідерів протестів треба сказати окремо. Це досить великий спектр політиків різного рівня, які норовлять осідлати конячку народного гніву й упіймати свою рибку в каламутній воді політичної кризи. Звичайно, треба пильніше вдивитися у їхні обличчя, щоб через рік або два не збиратися знову.
Тут не можна бути обдуреними ні влади, ні активній частині суспільства. Треба добре подумати про те - кому дістанеться втрачена булава, коли не зламано хребет олігархічній формі правління державою.
Коли парламент перестає бути місцем для дискусій, коли законодавчий орган ділять на своїх і «козлів», тут і приєднується непередбачувана вулиця, яка сповнена несподіванками.
