Прапор має силу тоді, коли його несуть.
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ, політв'язень радянського режиму

Сучасна українська жінка у війні із російським агресором

20 листопада, 2018 - 14:18

Гібридна війна, нав’язана Україні російським агресором, змусила українську державу провести рішучі і реальні реформи в армії. Однією із особливостей реформування Збройних Сил України стала їхня гендеризація, що проводиться за принципами та взірцями гендеризації структур НАТО та у відповідності до Резолюції Ради Безпеки ООН №1325 «Жінки, мир і безпека». Приєднавшись до країн-підписантів вказаної Резолюції РБ, Україна прийняла «Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року», який передбачає, зокрема, розширення участі українського жіноцтва у вирішенні збройних конфліктів.

Обговорення можливості та необхідності участі українського жіноцтва в активних бойових діях проти сепаратистів та російських військовиків на Сході країни в суспільному просторі сучасної України активізувалось після прийняття жінками-військовими участі у військовому параді, присвяченому 27 річниці Незалежності країни. В українських засобах масової інформації ця подія, як і розширення прав та можливостей служби жіноцтва у ЗСУ, в більшості випадків оцінюється позитивно. Проте, на рівні так званих «пересічних» українців все далеко не так однозначно. Наприклад, спілкуючись із жінками-селянками Київської області, можна прийти до висновку, що вони сприймають факт жінки-військовика як трагічну необхідність, пояснюючи це відсутністю «справжніх» чоловіків у сучасній Україні. Вочевидь, на подібні міркування сільське жіноцтво наштовхує аналогія із дійсністю глибинного українського села, що залишилось фактично без чоловіків. Ті ж мужчини, які ще залишились там, або вже старі, або ж тяжко п’ють, тому стають непридатними як для нормального життя та роботи, так і для війни. На жаль, значна частка правди у цих міркуваннях є.

Цікаво прослідкувати, як самі чоловіки, які воюють сьогодні на Сході, чи пройшли через АТО, сприймають жінку на фронті. Чи не найцікавішим свідченням ставлення до жінки-бійця є сьогодні книги, написані військовими кореспондентами [Наприклад: Пророцтво Жанни. Історії українських воїнів. — К.: Військо України, 2018] та реальними учасниками бойових дій, у яких є і розмірковування про жінок в українській армії. Так, наприклад, нещодавно вийшла друком книга активного учасника бойових дій на Сході України О. Петрова «Кава з присмаком попелу» [Петров А. Кофе с привкусом пепла. - Київ: ДІПА, 2018.], у якій автор дуже тепло і навіть із захопленням їхньою сміливістю та наполегливістю говорить про жінок-учасниць бойових дій.

З філософської точки зору відбувається процес перетворення жінок як соціальної групи (при всій умовності віднесення всіх жінок до певної соціальної групи) із об’єкта в суб’єкт історичної дії та активного актора історичних перетворень. І цей процес характерний сьогодні для всього так званого цивілізованого світу. Відомий український філософ Сергій Кримський так обґрунтовував у одному із останніх інтерв’ю газеті «День» зростання ролі «жіночого фактора»: «Питання про те, які філософські підстави оцінки майбутнього жіночого фактора в ХХI столітті — це, по суті, питання про майбутнє людства. Справа в тому, що, за сучасними даними, все людство рухається до того стану, якого вже досягли жінки. Жінка випередила в антропологічному відношенні розвиток людства: середня тривалість її життя довша, ніж у чоловіка, вона легше переносить холод, голод, хвороби, біль і т.п. Це більш стійкий організм, більш стійка система. Адже саме в цьому напрямі рухається антропологічна еволюція. Але справа не тільки в цьому. Я хочу сказати трошки про інше: справа в тому, що жінка часто була і залишається символом вітальності, тобто символом життєвості. Це завжди було, має еволюційне обґрунтування, і саме з цього боку роль і справа жінки будуть посилюватися».

Таким чином, посилення ролі жінок у всіх сферах життя соціумів призводить до певного перерозподілу гендерних ролей. Але постає запитання: «Чи масовий прихід жінок у громадський, політичний, культурний тощо простір буття змінить його якість?» Тобто, чи цей процес посприяє зникненню війн, терору, всіх видів насилля, яке існує у теперішньому світі? Чимало теоретиків фемінізму саме так трактували та й до цього часу трактують процес масового виходу жіноцтва на арену історії. Проте, сьогодні самоочевидних доказів саме таких трансформацій загальнолюдського чи принаймні «передового» загону людства – цивілізованого «золотого мільярду» немає. Натомість бачимо рух до паритетного розподілу суспільної відповідальності, який сягнув навіть такої «суто чоловічої» сфери, як НАТО (у міжнародному контексті), армії та силових структур держави (в українському контексті).

Що ж стосується України, вочевидь, поступово їй доведеться переходити на принципи активної взаємодії та розподілу обов’язків між соціальними статями (тобто, до гендерного розподілу), взоруючись на одну із самих ефективних армій світу – ізраїльську. Саме в ізраїльській армії серед усіх армій сучасного світу найбільша кількість жінок-військовослужбовців (34%, особового складу), які нарівні з чоловіками у разі потреби стають комбатантками.

Отже, на нашу думку, досить масовий (сьогодні українська армія нараховує 54 тис. жінок, близько 25 тисяч із яких є військовослужбовцями) прихід українських жінок у ЗСУ є вимогою часу. Тим більше, що, вочевидь, це є одним із засобів подолання постколоніального стану в Україні та посилення спротиву політиці путінізму. Розвиток гендерної паритетності у всіх сферах функціонування соціуму, у тому числі й у збройних силах України є виправданим та необхідним.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments