І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

Тактика Герострата

Чому Лукашенко не Ердоган? Нобелівські лауреати апелюють до милосердя Євросоюзу. Чи треба пускати до Європи хлопця із саперною лопаткою. Чи є у Європи методи проти Лукашенка та Путіна
11 листопада, 2021 - 19:42
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Цього дня 19 років тому, 11 листопада 2002 року на сайті Лос-Аламоської національної лабораторії Міністерства енергетики США з’явилася стаття Григорія Перельмана, в якій, зокрема, було доведено гіпотезу Пуанкаре і таким чином вирішено одне із семи завдань тисячоліття за версією математичного інституту Клея. Пітерський вчений Григорій Якович Перельман отримав світове визнання як один із сучасних геніїв.

Олександр Григорович Лукашенко на відміну від Григорія Яковича Перельмана ніяких відкриттів не робив і взагалі його таланти лежать у сфері, дуже далекої від математики та інших наук. Але визнання йому життєво необхідне, до речі, в цьому ще одна його відмінність від Перельмана, для якого визнання виявилося тягарем.

Так от, прагнучи визнання, Олександр Лукашенко заманив до себе до Мінська кілька тисяч курдів, іракців та сирійців, пообіцявши їм транзит до Німеччини та інших благословенних країн Західної Європи. Потім підігнав ці тисячі людей до польського кордону і запропонував їм буквально прорубувати до Європи вікна, двері та кватирки за допомогою саперних лопаток та іншого інструменту. А щоб мігранти не розбіглися по білоруських лісах, передбачливий Лукашенко поставив загороджувальні загони зі своїх мордоворотів.

У першому наближенні тактика спрацювала — Лукашенко опинився у топі світових новин, його ім’я та портрети на перших шпальтах світової преси. Але Лукашенку не потрібна слава, йому потрібне визнання. Добре, хай навіть не одразу визнають, але нехай хоча б поговорять. Хоч хтось. По суті, вся ця спецоперація Лукашенка з тисячами мігрантів із країн Близького Сходу — це волання  одинокого диктатора, що стоїть посеред Європи і став міжнародним терористом через дефіцит спілкування. Ось уже другий рік після президентських виборів світові лідери спілкуються із Тихановською, а Лукашенко для них порожнє місце. І Скабеєва з чоловіком можуть скільки завгодно сміятися щодо котлет, які за їхніми уявленнями постійно смажить Тихановська, але ситуація не змінюється: Тихановську визнають, Лукашенка — ні.

Можливо, тригером для чергового йпотужнішого витка розкручування міграційного тероризму з боку Лукашенка стала конференція з проблем Білорусі, що  була призначена на 22 листопада австрійським МЗС та анонсована канцлером Австрії. Конференція цілком передбачувано мала перетворитися на персональну справу Лукашенка, чого білоруський диктатор допускати не схотів і став терористом. Хулігана-другорічника запросили на педраду з батьками, а він з’явився із гранатою.

Чому Ердогану можна, а Лукашенку не можна?

У російських ток-шоу постійно проводиться паралель між Лукашенком та Ердоганом. Цілком можливо, коли Путін з Лукашенком обговорювали цю терористичну операцію, вони розраховували на її успіх за аналогією з турецьким диктатором, який успішно шантажував і продовжує шантажувати Європу мігрантами з країн Близького Сходу, яких у нього мільйон, а не якісь тисячі як у Лукашенка.

Між Олександром Григоровичем Лукашенком та Реджепом Таїповичем Ердоганом є як мінімум дві відмінності, які Путіну з Лукашенком, можливо, здаються несуттєвими, а для європейських політиків вони утворюють прірву між білоруським та турецьким диктаторами.

По-перше, Лукашенко вкрав вибори. Програв та вкрав, ставши узурпатором. Ердоган свої 52% на останніх виборах отримав чесно. Так, після спроби військового перевороту  2016 року  він ґрунтовно посилив режим, притиснув опозицію та пресу, але самі вибори були справді конкурентними і він їх виграв. Путіну та мешканцям російського телевізора це здається дрібницею, подумаєш, вкрав вибори, з ким не буває. У Європі таких жартів не розуміють.

По-друге, Ердоган, на відміну Лукашенка, не завозить до себе мігрантів. Вони самі до нього біжать через досить довгі сирійсько-турецькі та турецько-іракські кордони. Для професійних шахраїв Путіна та Лукашенка це, звичайно, дрібниця. На відміну від європейців.

У викладі путінських ЗМІ та офіціозу в усій цій міграційній кризі є диво на кшталт непорочного зачаття. Зрозуміло, що в усьому винен Захід узагалі та Європа зокрема. Не зрозуміло лише, як ці тисячі мігрантів з Близького Сходу матеріалізувалися одночасно в Мінську в такій кількості. Зрозуміло, що прилетіли літаками, але хто і як їм видав візи, загітував, організував, перетворив Мінськ на туристичну Мекку для мешканців Близького Сходу? Відповідь на це запитання відома, але мешканці путінського телевізора переконливо вдають із себе ідіотів, які щиро не розуміють, до чого тут Лукашенко і Путін.

Нобелівські лауреати вимагають від ЄС дотримуватися Женевської конвенції.

Чотири лауреати Нобелівської премії написали звернення до ЄС, у якому вимагають дотримання Женевської конвенції та надання мігрантам права на притулок. Нобелівські лауреати Ельфрид Єлінек, Герта Мюллер, Світлана Алексієвич та Ольга Токарчук закликають до «широкої дипломатичної ініціативи»: вони просять політиків вирішити кризу на зовнішньому кордоні ЄС з Білоруссю. «Давайте не відривати очей від трагедії!» — йдеться у відкритому листі Нобелівських лауреатів з літератури, адресованому президенту Європейської ради Шарлю Мішелю, президенту Європейського парламенту Давиду Сассолі та членам Європейського парламенту.

«Те, що ми допускаємо на цих кордонах, не відповідає нашим основним європейським цінностям», — пишуть лауреати. У їхньому зверненні є дві ідеї.

Перша: дотримуватися резолюції Женевської конвенції про біженців, зокрема дати доступ до процедури надання притулку всім, хто просить про це.

Друга: за законами людяності дозволити доступ до мігрантів «організаціям з надання медичної та юридичної допомоги у прикордонній зоні», бо там кинули людей, яким справді потрібна допомога. І допустити акредитованих журналістів, щоби вони розповіли, що там відбувається. «Дії мають  слідувати за знаннями».

Що ж до другої ідеї, вона не просто гуманна, а й начебто розумна. Але є одна проблема. Мігранти не перебувають на території Євросоюзу. Вони перебувають  на території, яка повністю контролюється диктатором-терористом Лукашенком. А оскільки звернення до Лукашенка нобелівські лауреати цілком справедливо вважають для себе неможливим, то вся їхня ініціатива походить — ні, не на лицемірство, цим четвірці письменників-гуманістів не можна дорікати, скоріше на деякий формалізм. У центрі Європи справді відбувається гуманітарна трагедія. Мовчати не можна, треба кричати. Крикнули...

Що ж до першої пропозиції про дотримання Женевської конвенції та надання притулку всім біженцям, які його вимагають, то, по-перше, якщо піти цим шляхом, то Лукашенко з Путіним вам завтра надішлють уже не тисячі, а мільйони біженців і не лише із Сирії та Іраку, а й з Афганістану, а тут і з країн Центральної Азії можуть підтягнутися охочі пожити на халяву в Європі.

Крім того, варто придивитися до героя всіх відео — до хлопця, який рубає саперною лопаткою польський кордон. Ви точно хочете дати йому притулок?

Путін та Лукашенко використовують ціннісний розрив між Європою та тим, що вони називають Союзною державою Росія-Білорусь. Створюють щось на кшталт «дилеми вагонетки», пропонуючи Європі вибір між правами на гідне життя мігрантів та правами громадян Євросоюзу. Оскільки якщо дозволити парочці диктаторів закидати Євросоюз міграційними бомбами, то якість життя в Європі помітно погіршиться.

Чи є у Європи методи проти Лукашенка та Путіна?

У першому наближенні таких методів немає. Меркель та ЄС звертаються по допомогу до Путіна, який пропонує їм вступити у діалог з Лукашенком.

Депутат Бундестагу від СДПН Нільс Шмідт запропонував тимчасово розмістити біженців в Україні, на що Київ цілком резонно запропонував депутату Бундестагу взяти мігрантів до себе додому.

Правильні методи можливі після встановлення правильного діагнозу. Варшава поставила правильний діагноз Мінську — державний тероризм. Останні заяви Лукашенка про переправлення мігрантам зброї з Донбасу (!?) та посилання на російські бомбардувальники з ядерною зброєю означають одне — Лукашенко готовий заради порятунку своєї шкури розв’язати третю (і останню) світову війну. А отже, і дії мають бути адекватними. Повна економічна блокада не лише рейху, на який Лукашенко перетворив Білорусь, а й усіх, хто його підтримує. Захід має всі ресурси, щоб знищити режим божевільного мінського диктатора. Питання лише у наявності політичної волі.

Газета: 
Новини партнерів