Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

У кожного свій телеканал

16 липня, 2021 - 12:14

Скажи мені, який телеканал ти дивишся – і я скажу тобі, хто ти. Або навіть не так: скажи мені, який телеканал ти дивишся – і я скажу тобі, за кого ти голосуєш. Це правило в Україні є вже майже аксіоматичним, і з кожним роком лінія поділу між аудиторіями різних телеканалів стає все відчутнішою. Фактично замість інформаційного телепродукту українці все частіше отримують пропагандистський субстрат, інформацію, подану в такому світлі, що відповідає їхнім політичним симпатіям. Місця для об’єктивності не залишається.

Увімкніть телевізор – майже кожен український телеканал, який має інформаційно-політичне спрямування або бодай щоденний випуск новин, належить до певного політичного табору. За рідкісними винятками (невже тільки Суспільний мовник?), майже весь телевізійний простір поділений між олігархічними чи владно-політичними групами. Є канали, які роками ведуть одну політичну лінію, а є й такі, що весь час змінюють своїх фаворитів (відповідно до нових домовленостей власника), але загальна тенденція однозначна – інформаційні телеканали закриваються в своїй ніші і цементують електорат своїх політичних патронів.

Хто підтримує Зеленського – дивиться одні телеканали й ток-шоу, хто за Порошенка – вибирає інші канали, проросійські люди мають і собі телеканал, а є й такі кнопки на пульті, де весь час  як не Ляшко, то Гройсман з Яценюком. Словом, телеканалів на всі кольори й смаки, не вистачає тільки одного – об’єктивних новин і чесних політичних ефірів.

Здавалося б, а що в цьому поганого? Кожен дивиться те, що йому до вподоби, ті новини, де вихваляють його політичний вибір і висміюють опонентів. Ток-шоу зрежисовані таким чином, щоб ті політики, яких ми підтримуємо, завжди виглядали краще за запрошених (навмисно слабших) опонентів. Реальність викривлюється таким чином, щоб існувала лише одна політична опція, а решта здавалися другосортними, антиукраїнськими чи просто безглуздими й безперспективними. «Наш» політик досконалий, у нього немає жодної вади і його не можна критикувати, натомість опонент ніколи в житті нічого доброго не зробив, кожен його крок хибний. І виходить так, що ми добровільно у ХХІ столітті надягаємо собі на очі шори, щоб бачити тільки щось одне, арешту добровільно ігнорувати чи зневажати.

Проблема такої викривленої медійної реальності в тому, що в ній немає місця для розвитку України, для реальної політичної конкуренції – змагання ідей і чистих репутацій, а не просто політтехнологій. А політичне життя в такій системі координат змінюється на гру в наперстки, де народу ще за два-три роки до виборів починають згодовувати якусь нову політичну «фішку», на яку в майбутньому поставить власник телеканалу. І не треба мати ілюзій: гірших чи кращих тут немає, бо навіть найбільш патріотичні політики не зацікавлені в тому, щоб виховувати у своїх виборців критичне мислення. Адже зашореними легше управляти…

Новини партнерів