Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

У пошуках роду

12 травня, 2021 - 20:39

Я навіть не сумніваюся, що у вашому оточенні є люди, які вивчають свій родовід. Можливо, ви й самі взялися шукати коріння в архівах, на інтернет-сайтах і, головне, в бесідах. Таке популярне нині заняття, якихось років десять-п’ятнадцять тому здивувало б багатьох. Виходить, геть не помітно, у нашому суспільстві змінилося щось важливе, і тисячі облич озирнулись вглиб своїх особистих історій.

Звичайно, я знаю, є ті, що завжди уважно слухали родинні оповіді, записували імена, й малювали сімейне дерево з розлогими гілками-кузенами. Як і є ті, що взялися за дослідження з причин меркантильних, еміграційних. Ми ж поговоримо про інших, яких просто цікавить фамільний слід у хитрому перетині стежок історії.

Відкриті й зацифровані архіви, тисячі сайтів і книг, генеалогічні сервіси й генетичні тести враз стали доступними українському користувачу. Користувачу непростому, з травматичним спадком Великого Радянського Нічого — коли стерта й прихована історія не породили людини нової, всупереч оптимістичним комуністичним прогнозам. Натомість лишилася людина дезорієнтована, з розгубленим досвідом попередніх поколінь. Скажімо, звичайний французький юрист, чи бельгійський лікар, навіть переживши дві світові війни, ніколи не втрачав знання про своє коріння, а от мільйони українських людей ніби заново народилися, розщеплені трагічними експериментами минулого.

Забуті імена й плутані прізвища, репресовані й розкуркулені, перевезені й "відредаговані", змінені до невпізнаваності й забуті. Які вони, середньостатистичні предки середньостатистичного українця? І що можна вважати успіхом у делікатній справі реставрації пам'яті свого роду? Віднайдені записи церковних книг, назви колись рідних сіл і містечок, генетичний портрет чи повна схема дванадцяти колін великого роду? Я думаю — сам процес, який вчить нас мудрості, витривалості й вміння приймати інформацію, якою б вона не була.

Той, хто пройшов хоч кілька кроків у пошуках свого роду, стає іншим. Гарантії, що ви отримаєте бажану відповідь — немає, та спинятися вам навряд чи захочеться теж. Адже жоден підручних чи історична стаття не відкриють суті минулого краще, ніж особиста історія ваших людей. Може навіть у своїх нових вчинках і рішеннях ви пізнаєте їх слід. Спільнота шукачів — то тема окремої розповіді, де кожен перетворюється на детектива, церковника, епідеміолога, генетика, шукача скарбів, трішки казкаря і завжди — помічника іншим архівним блукальцям.

Починаючи пошук, ми підсвідомо сподіваємося віднайти когось особливого — гетьмана чи султана, князя чи козацького полковника серед довгої плетениці прабатьків. Заспокою, навіть якщо довести цього не вдасться, за тисячоліття кожній родині перепадав хоч один герой. Проте, поступово, ви чітко відчуєте — головне не це. Справжнє диво — це шанс відтворити зв'язок і відчути присутність своїх рідних на давній землі, коли вулиці Києва були вужчими, річки повноводнішими, а в календарі бракувало пару сотень років.

Якось я запитала одного товариша в пошуках — кого найдавнішого вам вдалося віднайти у своєму роду? Пастуха, відповів він, і додав, жартуючи, — це мав бути особливий пастух, якщо історія зберігала його ім’я упродовж трьох сотень років.

Як нації нам подеколи бракує цілісності, і впевненості, і впертості. Ліки проти цього є — вони в кожному імені, що історія зберегла для нас, а наше завдання — зчитати й розповісти їх історії.

Новини партнерів