А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Урок толерантності

12 вересня, 2018 - 11:40

Щоб не опинитись на маргінесі, журналісти, письменники, політики, громадські діячі змушені не виходити за рамки, встановлені не власним світоглядом, а диктатом лібералів,що набуває часом гротексних форм.  Про жодний плюралізм думок не йдеться, речник мусить дотримуватися генеральної лінії, якщо не хоче стати невиїзним. Для покоління, що зростало в епоху розвинутого соціалізму, все це дуже нагадує ідеологічну цензуру. У наш час вона діє на руку лише диктаторам і психічнохворим. Але я не про  це. А про зразок  політкоректності, яка є справжнім героїзмом і за яку заплачено кров’ю.

Коли проїжджаєш через маленьке районне містечко Перемишляни на Львівшині, при дорозі бачиш пам’ятник отцю Омеляну Ковчу. Про нього мало знають в Україні, але в Ізраїлі він відзначений як Праведник за порятунок євреїв  під час Голокосту. Цей скромний служитель Господа, колишній капелан УГА,  виписав свідоцтва про хрещення 600 євреям з Перемишлян і довколишніх сіл, врятував 600 життів. Мабуть, найбільше з усіх служителів Христа. Сучасною мовою – він не був антисемітом і не перетворював євреїв на християн,  людське життя було для нього  на першому місці. Якщо  вірити єврейській легенді, що в кожному поколінні є 12 праведників, то серед українців ним безперечно був отець Ковч. Дивлячись на нього, парафіяни вважали за необхідне також, ризикуючи життям, рятувати своїх сусідів. Кара за це була дуже сувора.

Отця Ковча арештувало гестапо і відправило в концтабір, щоб довше помучився. Цей немолодий чоловік  і в концтаборі не припиняв своєї душпастирської діяльності. Він не дивився, якої хто віри, якого патріархату, і чи вірить людина в Господа, чи ні. Він втішав усіх. Його служіння людям було настільки вражаючим, що навіть гітлерівці заплющували очі на те, що він сповідав і причащав людей, чи просто  молився за них. Сам Андрій Шептицький  боровся за його визволення і домігся його. Але отець Омелян відмовився. Він відповів:

«Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста».

У нього було шестеро дітей. Він писав їм: «Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться.(…) Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними.»

Він помер від виснаження у 1944 році, ц віці 60 років за колючими дротами Майданеку. Блаженний, мученик, праведник, гуманіст.

Якби мені дозволили провести у школі  урок толерантності, я б розповіла цю історію. Тому що у нас війна і толерантність без гуманізму не варта в Україні виїденого яйця.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments