Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу.
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівської премії

В очікуванні – кого?

12 червня, 2018 - 11:44

Іноді я маю змогу побувати в рідних краях і поспілкуватися з місцевою елітою. Там ще можна знайти людей, які переживають за Україну. І, як мені сказали, все зараз заморожують до 2020 року.  Не квапляться створювати територіальні громади, не займаються господарськими справами. Звісно, перед виборами заметушаться, почнуть роздавати брязкальця і вогненну воду, а зараз живуть так, аби потім могли перестрибнути з одного човна на інший. Човен переможця. Нас чекають два роки застою і деградації, за цей час ще більше зруйнується будівель, дороги стануть ще гіршими, бо ті, хто виграв тендер на ремонт, не ремонтують і не дають іншим. Можливо, зараз вперше за часи Незалежності українське суспільство розшаровується на тих, хто готовий будувати Україну, і на тих, хто просто хоче нажитися при владі. Останні саме належать до влади. Наприклад, голова сільради гальмує всі ініціативи, тоді як уже частина депутатів їх прагне. Певним чином до змін підштовхує логіка буття, але не завжди люди готові долати перешкоди. Війна також стимулює державотворчий процес, як і падіння рівня життя і відсутність соціального захисту.

На Месію не очікує ніхто. В Україні може бути тільки колективний месія, якого, швидше за все, розіпнуть на парламентських виборах. І нам знову доведеться танцювати ту саму коломийку. На той непотріб, старий і новий, який посуне на президентські вибори, український народ, навіть у більшості своїй здеморалізований, не заслуговує. Президента оберуть олігархи, а може, навіть Москва. Чотири роки панькалися з терористами, агентами ФСБ, сепаратистами, попами Московського патріархату, «говорящими патріотами» – треба очікувати їхнього реваншу. На Сході й на Півдні, безумовно. Вони вже перегрупувалися і готові йти у наступ. Бо патріотизм там здебільшого каструльний. Вміст шлунка важливіший за соборність і перемогу на війні.

Це розуміють навіть на рівні місцевих влад. Інформаційний простір не дасть реалістичної картини, бо окупований ворогами української державності і репортерами без гальм. Настрої селян та мешканців малих міст їх не цікавлять, хоча нова Україна  народжується саме там. І вмирає також. Без санації інформаційного простору, без фільтрів човен справді розхитається. І єдиний критерій майбутніх виборів – це національні інтереси, а не любов і дружба з сусідами, які в разі розпаду держави і хаосу заберуть шматки нашої території. Слід сказати, що образ Месії давно вже побляк в очах навіть дуже наївних виборців. Тепер просто чекають. На доброго, бо вже наївся, людожера. На Годо. На Путіна. На Сталіна. Не прибирають, не ремонтують, не сіють і не будують. Аби потім легше підлаштуватися під те, що прийде. Втім, для багатьох цей прихід може стати смертельним: вибори – це видовище, яке потребує крові. І, боюся, часу залишилося дуже мало.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments