Він записав себе українцем
Добре нічого особливого не очікувати від книжки, бо в такому разі позитивні враження виявляються не в порівняння сильнішими. Десь так у мене трапилося з книжкою мемуарів єврейського (австрійського? американського?) письменника Соми Морґенштерна «В інші часи. Юні літа у східній Галичині», яка в блискучому українському перекладі Галини Петросаняк побачила світ цього року.
Для початку – кілька слів про самого автора. Сома Морґенштерн народився 1890 року в селі Буданів (Будзанів) у східній Галичині, коронній землі Австро-Угорщини (нині Теребовлянській район Тернопільської області). Народився в єврейській сім’ї і в польському культурному оточенні, але його першою мовою стала українська – її він вивчив від няньки.
Здається, саме цей факт і визначив винятково прихильне ставлення письменника до українців та української культури. Аж настільки, що під час останнього австро-угорського перепису населення в 1910 році автор записав себе українцем (щоправда, також і з політичних мотивів, бо не хотів ставати цеглинкою сфальсифікованої польської більшості).
Юрист за фахом, Сома Морґенштерн усе життя працював журналістом і театральним критиком, писав книжки (німецькою мовою) й жив у різних країнах (Австрія, Франція, Сполучені Штати Америки). Став відомим письменником, але не настільки, щоб про нього знали і в Україні – країні, яку до певної міри він вважав своєю рідною.
Адже, за зізнанням самого автора, за жодним із краєвидів він не сумував так, як за пейзажами свого сільського дитинства в Україні. Чесно кажучи, українську глибинку сторічної давності Морґенштерн описує з такою любов’ю, яку не часто зустрінеш навіть в українських авторів.
Чим цікава ця книжка насамперед? Скрупульозним, детальним описом щоденного життя в австро-угорській Галичині. Зі спогадів Морґенштерна можна дізнатися про те, чим і як жила єврейська сім’я в ті часи, як представники різних національностей ставилися одні до одних, кого й за скільки брали на роботу, що їли в будні й святкові дні, як доїжджали до міста, яка атмосфера панувала у школах і гімназіях, наскільки в глибинку проникав технічний прогрес і нові політичні віяння.
Сома Морґенштерн описує дитинство так кінематографічно, що читач ніби й сам стає свідком тих подій, ба більше – відчуває запахи й розрізняє кольори, із завмиранням серця вболіває за автора під час його перших любовних пригод і заклякає від страху, коли на героя книжки насувається батьківська кара за провину.
Сам автор і видає свій секрет: він виріс у часи, коли мистецтвом трусило від пошуків провокацій і експериментів, але маленького Сому ще в гімназії напоумив талановитий професор: не звертай уваги на модернізм, пиши щиро й чесно, без кучерявих слів. Письменник залишився вірним цій пораді, а ця манера письма створює особливу ауру – в якийсь момент просто забуваєш, що перед тобою літературний твір, і починаєш читати книгу, наче приватний щоденник близької й симпатичної людини.
Своїм прихильним ставленням до українців Сома Морґенштерн заслужив, щоб його знали й пам’ятали в нас. Сподіваюся, невдовзі в українському перекладі з’являться й романи письменника, а також його спогади про друга – ще одного прекрасного єврейського літератора з України Йозефа Рота.
А наразі читаймо щиру, чарівну й багату на історичний матеріал книжку Соми Морґенштерна – щоб насолодитися вишуканим і водночас простим письмом, дізнатися більше про його дитинство й довідатися про буденне життя в східній Галичині сто років тому.
