Ми з вами дивимося на те, як у нашій Україні народжується громадянське суспільство. Українці вже не бояться і мають відвагу виявляти ініціативу
Левко Лук’яненко, український дисидент, громадський діяч

Волонтерський рух – каталізатор позитивних змін

30 березня, 2017 - 18:06

Із настанням теплих і гарних весняних днів все більше й більше хочеться чути й говорити про красиве й гармонійне  не лише в природі, але і в людському суспільстві. І дуже добре, якщо воно насправді є! Серед того, за що українці повинні собі дякувати як спільноті, безумовно, найголовнішим досягненням останніх років є волонтерський рух. Саме він став одним із головних каталізаторів позитивних змін в країні, які поступово, але неухильно змінюють її обличчя.

Протягом усіх років української незалежності інтелектуалами як в Україні, так і в діаспорі велись активні пошуки консолідуючих для суспільства, соціуму та держави факторів. Пріоритетним фактором консолідації нації на шляху перетворення її в політичну націю стало громадянське суспільство. А найефективнішим проявом громадянської активності українського населення, свідченням функціонування в Україні громадянського суспільства після Революції Гідності виявився волонтерський рух. Ще у 2011 р. Верховною Радою України було прийнято Закон «Про волонтерську діяльність», зміни до якого було внесено вже у 2015 р. та 2016 р. Відповідно до вказаного закону визначається волонтерська діяльність, як добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється добровольцями шляхом надання волонтерської допомоги. Волонтерами відповідно називають людей, які добровільно надають безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації.

Людей, які виконували такий тип робіт називали по-різному: альтруїстами, доброчинцями, благодійниками, добровольцями, громадськими діячами, тощо. Якщо волонтерська діяльність набуває масового поширення, виникає волонтерський рух, здатний активно впливати на цілі сектори життєдіяльності суспільства. Волонтерський рух є одним із основних індикаторів розвитку громадянського суспільства у тій чи тій країні. Саме волонтерський рух сприяє активній консолідації спільноти довкола життєво важливих для соціуму цілей і сприяє розвиткові конструктивних процесів у державі.

Як показала практика, волонтерському рухові в Україні виявилось під силу вирішувати складні питання, пов’язані з виживанням української нації в умовах загрози з боку зовнішнього агресора та сепаратистськи налаштованих регіонів. Звичайно, складнощів і труднощів на шляху діяльності волонтерів в Україні буде ще чимало. Проте, вже існує величезний позитивний досвід.

Відзначаючи заслуги волонтерів у забезпеченні української армії та підвищенні її боєздатності, президент Петро Порошенко сказав, що ми б і так перемогли, але без волонтерів було б значно складніше це зробити. Можливо й так, але в українському суспільстві існує усталене переконання, що без волонтерів не було б ані дієздатної армії, ані сил зупинити путінську навалу на межі ОРДЛО. Багато хто стверджує, що громадянське суспільство в теперішній Україні здатне суттєво впливати на ситуацію в країні, стимулюючи реальні зміни на краще.

Ще до активізації волонтерської діяльності під час Революції Гідності 2014 р. в Україні почали активно виникати волонтерські осередки, які cкладалися як відповідь на конкретні суспільні запити. Так дехто вважає, що початком волонтерського руху в країні варто вважати зиму 2012 р., коли міська влада Києва під головуванням тодішнього мера О. Попова не змогла впоратись із наслідками хуртовин, що заблокували дороги в Києві та на під’їздах до нього, та це в основному зробили самі кияни. Проте, зародження волонтерських організацій в Україні все ж відбулося у 90-х роках ХХ ст.

Сплеск волонтерського руху в Україні спостерігався у 2014 - 2015 рр., коли громадяни країни масово брали участь у благодійних акціях, волонтерській допомозі добровольчим батальйонам на Сході країни, допомозі переселенцям та біженцям із окупованих регіонів Донеччини та Луганщини. Та у 2016 р., по мірі налагодження діяльності державних структур, частина функцій волонтерів, які вони взяли на себе в силу жорсткої необхідності, відпала.

Надзвичайно цікавим та показовим у плані становлення політичної нації на теренах сучасної України стало виникнення такого феномену, як допомога (насамперед українській армії) з боку волонтерських організацій національних меншин країни. Так, у Криму навесні 2014 р. бійцями обложених «зеленими чоловічками» українських гарнізонів, фактично кинутих напризволяще владою, опікувалися представники громадських організацій кримськотатарського народу. Не менш показовим є факт виникнення «Єврейської сотні» Самооборони Майдану. Такі реалії українського життя породили унікальне явище – українського націоналіста єврейського походження, якого «москалі» охрестили «жидобандерівець». Відтоді популярним серед українців стало висловлювання: «Моя національність – жидобандерівець».

Для багатьох жінок України волонтерська діяльність відкрила нові можливості для самореалізації, кар’єрного зростання, самоусвідомлення себе і своєї ролі в соціальному просторі. Участь українського жіноцтва у волонтерському русі країни стала переконливим запереченням тверджень про те, що українська жінка за внутрішньою суттю є асоціальною. В той же час навіть на міжнародному рівні було визнано дискримінованість жіноцтва країни у соціальному просторі. Це, зокрема, стосується і визнання їхніх досягнень на ниві розбудови громадянського суспільства в українській державі. Так, у Заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», схвалених Комітетом ООН на його шістдесят шостому засіданні (13 лютого – 3 березня 2017 р.), йдеться про необхідність широкого залучення жіноцтва України до миротворчого процесу.

Інкорпорація представників громадянського руху у владні структури України загалом може розглядатись як позитивний процес. Проте, багато хто з волонтерів не має достатнього теоретичного рівня підготовки для участі у процесі управління державою. Але не тільки це є проблемою сучасних українських волонтерів. Куди складнішою стає ситуація, коли волонтерські ініціативи починають загрожувати олігархічно-клановим інтересам еліт України, як то сталося, наприклад, із блокадою ОРДЛО. Більшістю населення країни блокада сепаратистських територій розцінюється як позитивна дія, яка сприятиме наближенню закінчення війни на Сході України. Проте, існують і інші думки, які мають під собою певні доводи. Чи таким чином громадянське суспільство дійсно спрацювало на користь української незалежності, покаже час. Принаймні, подібні громадянські ініціативи свідчать на користь існування в теперішній Україні повноцінної європейської модерної нації.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ