...Незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.
Карл Густав Еміль Маннергейм, державний та військовий діяч Фінляндії, президент Фінляндії

Втома металу

«03-09.04.2020»
9 квітня, 2020 - 19:51

Щоб скласти уявлення про опубліковану цього понеділка в розділі «Думка» (це щось на кшталт розділу «Блоги» на сайті «Дня») на сайті Національного Громадського Радіо (США) статтю трьох експослів США в Україні — Стівена Пайфера, Джона Хербста та Вільяма Тейлора — достатньо навести цитату з останнього абзацу: «Під час пандемії було б божевіллям з боку проросійських сил і українців продовжувати вбивати один одного».

І справа тут зовсім не у зведенні, як може здатися, подій на Донбасі й у Криму до внутрішньоукраїнського конфлікту. У тексті приділено достатньо уваги агресивній політиці Кремля, що стоїть за цим конфліктом, а сама стаття є спробою начерку стратегії використання ситуації з пандемією та падінням цін на нафту як важеля тиску на президента Росії з метою змусити його залишити Донбас і Крим.

Ахіллесовою п’ятою будь-якої подібної стратегії насамперед є апелювання до розуму винуватця конфлікту. — Ініційована, спланована і проведена Путіним анексія Криму, російська агресія на Донбасі, що спустошила ще недавно один з найурбанізованіших регіонів Європи, є наслідком прогресуючого божевілля нинішнього керівництва Росії, й загроза епідемії та/або економічного краху може це безумство лише погіршити.

Автори цілком обгрунтовано звертають увагу читача — план адресований передусім американському президенту Дональду Трампу (може, варто було б оприлюднити його на Fox?) — на спроби ініціювати скасування міжнародних санкцій проти Кремля, які неодноразово на тлі глобальної рецесії здійснював російський президент. Я вже писав про це в дописі минулого тижня (для російськомовної версії, для українського перекладу), йдеться про виступ Путіна на онлайн-конференції лідерів країн G-20 і, про що не згадують автори статті, настільки ж невдало, в ООН.

Якщо 60% експорту Росії становить викопне паливо, ціни на яке впали до рівня 1999 року, автори помилково пояснили ініціативи Путіна щодо скасування санкцій виключно слабкістю Росії. Мовляв, її тепер і без того збіднілі фінансові ресурси виснажує конфлікт з Україною, тоді як ці кошти можна було б вивільнити й спрямувати на боротьбу з пандемією в країні. І на цьому міг би зіграти глава Білого дому, запропонувавши в обмін на розміщення міжнародних миротворчих сил вздовж українсько-російського кордону на Донбасі й повернення Україні Криму скасувати санкції, вже якщо сам Путін цього так захотів.

Безсумнівно, ситуація з COVID-19 стала для Кремля неприємним сюрпризом. Як і американському президенту, російському президентові, що сповідує ілюзорну конспірологічну картину світу, ще в лютому загроза пандемії здавалася штучно роздутою. Більше того, розростання паніки у світових ЗМІ здалося кремлівським політтехнологам зручним моментом, щоб під шумок карантину провернути махінацію з обнуленням президентських термінів. Але коли «от вожделенья уже кружилась голова» — до завершення вже не першого в новітній історії Росії конституційного перевороту залишалося зробити лише кілька кроків, спалахнули пандемія й економічна криза.

Не менш фатальною стала в дуже невідповідний для цього момент ініційована Кремлем глобальна нафтова війна. І річ тут навіть не в рекордному падінні цін на нафту — на тлі пандемії й рецесії воно, без сумніву, було б таким же глибоким, нехай і не настільки швидким. Річ у тому, що російський президент два рази поспіль неабияк промахнувся. А, як у будь-якій вовчій зграї — пам’ятаєте Мауглі — ватажок, що промахнувся, — це мертвий вовк.

Отож, не глибиною падіння цін на нафту або кількістю хворих пояснюється видима неозброєним оком розгубленість президента Росії. Як і будь-який авторитарний правитель, тримаючи під контролем офіційну статистику й полчища силовиків, маючи у своєму розпорядженні все ще чималі накопичені в ситі роки резерви, Путін може пересидіти й не таку кризу.

Під сумнівом основоположний для режиму догмат непогрішності російського президента, і тільки повна зачистка політичної еліти Росії в минулому дозволить йому сьогодні пережити цей шок. — І Путін не Хрущов, і його оточенню в нього за спиною не домовитися. Тож, не Акела, а розгубленість Сталіна в перші дні війни буде в нинішній ситуації вдалішим прикладом. Оточення Путіна (поки він при тямі, звісно) просто не знає, як обійтися без нього.

Незважаючи на мою повагу до минулих заслуг трьох авторів цього плану, ідея «в цій ситуації буде достатньо зробити Путіну розумну пропозицію» не більше ніж характерна для політики Заходу в 2000-х роках прекраснодушність, завдяки якій режим Путіна виріс, зміцнів, і без найменшої шкоди для себе розв’язав уже не одну війну. Поки живий Путін, поки при владі еліти, що підтримують його, поки в Росії панує створена ним ідеологія, ніяким планом цей Колос не повалити.

Проте, з цього не випливає висновок про безглуздість санкцій. І навіть спроб створювати подібні плани. Вода точить камінь. І коли на підлозі одного з палаців російського президента одного разу знайдуть обмочене нерухоме тіло, що ж, ось тоді все може бути. На цей випадок для його наступника й потрібна заздалегідь виготовлена велика підсвічена табличка з написом «Вихід».

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ