Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

То я «інший суб’єкт» чи право маю?

«29.01–04.02.2021»
4 лютого, 2021 - 18:25

Панове! Блокування телеканалів Путіна-Медведчука, про необхідність якого весь час говорили більшовики патріоти, здійснилося! — Несподівано на тлі розчарування чинним непорозумінням у президентському кріслі, що неухольно прагне до 100%, санкції проти Тараса Козака та його бізнес- і медіа-імперії справили враження якщо не Другої Лютневої революції, то Першого лютневого перевороту. І ті, хто ще у вівторок в обід не ховаючись потішався учорашнім клоуном, що вирядився у главу держави, сьогодні в перервах між залпами святкових феєрверків у соціальних мережах запитують, а чи не помилилися вони, називаючи Зеленського найгіршим в історії України президентом. Ну а вірні його прихильники, яких лишилося небагато,— чи не підмінили їм ненароком царя.

«У перемоги тисяча батьків» (з) Джон Кеннеді. Із самісінького ранку середи окремі політики й цілі політичні сили поспішили нагадати своїм виборцям, як давно вони виступали за блокування прокремлівських телеканалів «112», «NewsOne» і «ZIK», а попередник Зеленського на Банковій Петро Порошенко навіть виправдовувався, як він, попри рішення Верховної Ради України ще від 4 жовтня 2018 року, був змушений відкласти заборону рупорів кремлівської пропаганди в Україні через президентські вибори. Правду кажучи, багато хто з тих, хто сьогодні радо вітає указ Зеленського, за Порошенка кожну спробу влади запровадити обмеження проти пропагандистів країни-агресора оголошували загрозою свободі слова, а то й продвісником «шоколадної диктатури» (щоб не бути голослівним, як наприклад наведу тут Сергія Лещенка).

Водночас, захоплено сприйняли указ Зеленського не всі. Навіть серед давніх супротивників «русского мира» в Україні знайшлося чимало тих, хто звернув увагу на сумнівні правові підстави указу, не кажучи вже про процедуру ухвалення попереднього йому рішення РНБО. — Замість звичного формату засідання, щоб поставити підпис під рішенням про санкції, членів РНБО викликали до Офісу президента по одному. І це не кажучи вже про те, що лише одна норма закону України «Про санкції» передбачає їх запровадження щодо громадян України. Утім, як і з указом президента про усунення з посади Голови Конституційного суду, що закінчився пшиком, самозвані адвокати Зеленського і в цьому разі виявляють надзвичайну юридичну гнучкість, угледівши громадян і резидентів України у визначенні закону «інші суб’єкти». — Достойно, щоб у паспорті замість «Громадянин України» записати: «Інший суб’єкт».

«Мета виправдовує засоби» (з) чи то Ніколь Орем, то чи Нікколо Макіавеллі,  чи то Ігнасіо де Лойола. Указ президента було оприлюднено увечері у вівторок, а в першій половині дня середи стало відомо, що підставою для санкцій проти Тараса Козака стало розслідування СБУ, яке виявило незаконну схему постачання вугілля з окупованої території України. Справді, «Закон про санкції» допускає єдиний випадок, за якого санкції можуть бути застосовані до юридичної особи — резидента України. — Якщо вона є безпосередньо контрольованою іноземцем, або суб’єктом, який здійснює терористичну діяльність. Але це навіть не намагалися довести в суді. Що характерно, про махінації бізнес-структур Козака-Медведчука з постачанням вугілля з окупованого Донбасу журналісти-розслідувачі вперше детально написали ще п’ять років тому, за два роки до того, як 2018 року Тарас Козак придбав телеканал «112», заклавши перший камінь у свій нинішній медіа-холдинг. Що ж усі ці роки заважало СБУ, яка ініціювала нинішні санкції, іншим правоохоронним органам України діяти законним шляхом? Відсутність політичної волі? Перепрошую, Петре Олексійовичу (не забуваймо при цьому і про понад півтора року цілковитої бездіяльності Володимира Олександровича), безсумнівно. Але, водночас, і правове безсилля правоохоронної та судової систем України, що коріниться в некомпетентності і продажності. Визнанням якого й стало запізніле на роки запровадження нинішніх санкцій настільки сумнівним з погляду права шляхом.

«Своїм — все, ворогам — за законом» (з) Беніто Хуарес. Черговий пул головомовців проросійських телеканалів в Україні в перервах між співом «Священной войны» і розмовами про «зелений фашизм» встиг оголосити санкції наступом на свободу слова. Телеканали, чиїм основним заняттям було продукування своєї і ретрансляція кремлівської брехні, виправдання країни-агресора і фінансованого нею тероризму, навіть з великою натяжкою важко зарахувати до реальності, де «свобода слова» є загальноприйнятою цінністю. З другого боку, однаково важко стверджувати, що й решта українських телеканалів, які належать російським олігархам, навіть, здавалося б, ті, що сповідують патріотичні цінності, не є тією чи тією мірою суб’єктом оруеллівської реальності. На жаль, за умов загального «гібридного» інформаційного хаосу не тільки в Україні визначення «журналістика» виявилося занадто розмитим, щоб дати змогу в цьому питанні нам однозначно судити.

Але що насправді в цій історії з санкціями викликає щонайменше настороженість, то це ентузіазм, з яким багато хто з тих, які, здавалося б, називають себе лібералами й демократами, виявилися готовими закрити очі на нехтування базовими гарантованими Конституцією правами громадянина, аби лишень «пригоріло» у Путіна і Медведчука. Слід віддати належне, знайшлися й ті, хто в указі про санкції одразу запідозрив недобре. Ще ввечері у вівторок, про те, що ту ж таки процедуру можуть використати й проти будь-кого іншого, не обов’язково українського політика / бізнесмена, засобу масової інформації, що працює на Кремль, обережно написав політолог «Європейської Солідарності» Сергій Таран. — Скажімо, якщо ближче до виборів виборець спитає із Зеленського, чому, як йому з телевізора чотири роки тому обіцяли, Порошенко досі не сидить, не факт, що в новому такому указі не фігуруватиме прізвище й назва фірм, що належать п’ятому експрезидентові.

«Хотіли як краще, а вийшло як завжди» (з) Віктор Черномирдін. Ну й, нарешті, головна загроза, і головний наслідок більш ніж сумнівного правового обгрунтування указу президента. Ще гірше, ніж обгрунтовувати й формулювати ухвалені укази й закони, нинішня українська влада вміє забезпечувати їхнє виконання. Навіть швидше, ніж зі згаданим указом про усунення з посади Голови Конституційного суду, нинішній указ Зеленського може бути і буде оскаржений у Верховному суді. За умов, коли судова гілка дедалі більше заповнює утворений некомпетентністю «кварталівців» та інших «слуг» вакуум влади в Україні, коли Банкова дедалі частіше натрапляє не просто на обструкцію, а навіть на відверті насмішки з боку суддів, незрівнянно більшою мірою готових прислухатися до адвокатів ОПЗЖ (читай, Портнов), судове рішення з дуже високою ймовірністю буде не на користь президента. Що, попри нинішній спалах ентузіазму з боку його вчорашніх опонентів, врешті-решт ще більше прискорить спад електоральнії підтримки його самого та його політичної партії. Це ще не біда. Але що справді погано, це остаточно зведе нанівець авторитет інституту президентства, і, на тлі зростання хаосу, ще більше зміцнить в Україні позиції партії Бойка-Рабіновича-Медведчука, і, разом із ними, Кремля.

Газета: 
Новини партнерів