Кожний нарід може лише тоді духовно і фізично розвиватись і рости, якщо його громадяни користуються повною свободою совісті, думки, слова та зібрань.
Михайло Сорока, український політичний діяч, дисидент, член ОУН

Як же ви живете, дорогенька?

19 березня, 2021 - 11:55

Бувають дні, коли сама ти, хоч і на якийсь час, знімаєш себе з дистанції, мимохіть карамелізуючи енергетичну вичерпаність. Це нез’ясовно, але часто все починається з вечора: дуже старанно, мабуть, вивчала телевізійну ковідну хроніку, на жаль, не лише від фахівців, але й від різних дилетантів з  хі  маніфестами. Ось і на новий ранок —  перевантаження, до того ж можуть зустрітися люди, люди  ніби на десерт, які завжди мають рацію. Вони примудряються так стомити своєю замороженою мімікою та повчальною інтонацією, що можуть зіпсувати цілий день, а не лише ранок.  Навіть якщо вони в чомусь і мають рацію — все це так одноманітно, безбарвно. Але головне для такої людини  — повчати. Кожен зможе стати їхнім обідом, тут правил не дотримуються, чужа енергія, схоже, не зайва у важкі часи, і пост тут не перешкода.

Мене якось абсолютно випадкова попутниця в транспорті встигла так надкусити своїми настирними порадами,  що я, чудово знаючи місто, того дня, опинившись у новому районі, дещо розгубилася і спробувала уточнити — чи в той бік їде мій автобус. Може,  в ту мить, мимоволі маючи деякий невпевнений вираз обличчя, я викликала у пані, до якої звернулася, відверту неприязнь, Може, причина в  розкутості одягу, чи то в запитанні, важко сказати, але це відчувалося досить сильно та важко осяжно.

У відповідь  почула здивоване:

— Як же ви могли стрибнути в автобус, не знаючи,  куди він їде,  неначе ви живете без страховки, — вже тоном стомленого психолога почала вона мене повчати. — Треба бути уважнішою.

Помітила, що пасажири вже озираються: що там за недотепа сидить на останньому сидінні. Відчувала, що дурнішаю прямісінько на очах, ніби мене зловили на списаному завданні  або вранішньому сеансі в кінотеатрі. Ось-ось можуть залишити на другий рік. В інтонаціях моєї співрозмовниці  вже вочевидь звучав основний мотив, мовляв, для всяких загальмованих повторюю... І вона почала  мені повільно і чітко повторювати все спочатку. Вже давно зрозуміла, що мені треба вискочити швидше, щоб позбутися цієї випадкової лекції, що відверто перевищувала норму. До того ж, вона  весь час нервово відрубувала — не перебивайте мене. Але це було ще не все: наостанок почула навздогін узагальнююче — як же ви живете, дорогенька?

Вискочила я прямісінько під дощ, але так зраділа цій свіжості, просто ніби здригнулася, і навіть її останній вислів мене розсмішив: «у вас у голові гоголь-моголь», — проте запам’ятався надовго. Якщо тебе вважали тугодумкою та ще з гоголем-моголем у голові, до того ж декілька днів дотримуючись посту, чомусь, невмотивовано прийшовши додому, захотілося пошвендяти з Чичиковим від столу до столу, перечитуючи Гоголя, ніби напроситися до нього пообідати або повечеряти, не відмовилася б. Цей дивний екстрим, по суті, самокатування мені потрібне було, як протиотрута, та й просто чогось смачного хотілося. І ось, ухопившись за Гоголя, як тільки опинилася вдома, відверто кажучи, це робила не раз, перебуваючи, словами письменника, в стані «обачно-охолодженого характеру»   розпочала  процес. До того ж, пам’ятаю, Чичиков ніколи не розраховувався, тому навіть віртуально не буду обтяжливою. До того ж, вислів, яким постійно зустрічали цього нахабу, ніби навіть вибачаючись «даруйте, якщо у нас немає такого, як на паркеті», мене надихнула. Ті, хто має «воображение  чересчур рысистое, то и желание на всякую подстрекающую снедь» не вичерпується.

Тинялася від столу до столу із задоволенням, але потім, зізнаюся, стало сумно. Ну ось, скажіть, навіть у найпростішій корчмі Чичиков побачив, що там на столі: «стояли грибки, пирожки, скородумки, шанишки, пряглы, блины, лепешки со всякими припеками: с лучком, с маком, с творогом» —  чого там тільки не було. Але це, як ви пам’ятаєте,  було лише початком, потім на подальших станціях його чекали ще інші сюрпризи; шинка, порося, кусень осетра, стерляжа юшка з налимами. Наприклад,  після обіду в Собакевича можна було набрати у вазі цілий пуд, а де ж знайти місце для баранячого шлунку, начиненого гречаною кашею, мозком і ніжками, баранячого боку, ватрушок більших за тарілку, індика набитого яйцями, рисом, печінкою. Ну, звичайно, навіть не буду перераховувати, що входило в меню після підписання купчих, це просто довершена розпуста. Тож після такого читання апетит дещо зріс. Подумала: абсолютно незрозуміло навіщо було починати — переконувала сама себе. І так зрозуміло —  хочеться чогось  не пісного, а дуже-дуже смачного. І зупинило мене лише те, що все це — мимо рота. Перед тим, як я зрозуміла, чим себе розраджу, сподобався дуже висновок Гоголя. Нічого в цьому дивного начебто немає, але все ж: «Не один господин большой руки пожертвовал бы сию же минуту половину душ крестьян и половину имений, заложенных и не заложенных, затем только, чтобы иметь такой желудок, какой имеет господин средней руки. Но вот беда, что ни за какие деньги нельзя приобрести такого желудка, какой имеет господин средней руки».

Та все ж, схоже, що та пані з автобуса, подумала про мене правильно, можливо, у мене насправді тільки гоголь-моголь у голові. Дивно, але вона ж напевне не знала, що, погулявши з Чичиковим з його обжерливістю, я накрутила собі чудовий гоголь-моголь, як у дитинстві, з ваніллю, порошком з какао, зі шматочком  вершкового домашнього масла. Це було дуже смачно, і таким чином я змирилася з усім прочитаним. Правда, порушила пост. Ну, самі розумієте, це гоголь-моголь у всьому винен...

Газета: 
Новини партнерів