З Росією більше нема про що говорити
Не лише нема про що, а й небезпечно
Комісія з радіо й телебачення Литви заборонила трансляцію російських телеканалів групи RT на територію своєї держави. На засідання, яке ухвалило рішення про заборону, представники російських державних телеканалів запрошені не були.
Зазвичай інша сторона запрошується, а тут не покликали. Говорити нема про що. Керівник литовського регулятора Мантас Мартішюс дипломатично пояснив це тим, що запрошують у тому випадку, коли «йдеться про порушення», зміст яких є сенс обговорити з порушником, а в цьому випадку обговорювати нічого, оскільки причиною заборони стали санкції Ради ЄС щодо Дмитра Кисельова, котрий контролюэ RT.
За тиждень до того, коли аналогічне рішення ухвалила Національна рада з електронних ЗМІ Латвії, представник МЗС Марія Захарова довго обурювалася, вимагала від «міжнародних структур» засудити Латвію, говорила про міжнародне право. Те саме, звільнення від верховенства якого тільки-но було визнано найбільшим досягненням путінської Росії.
Володимир Соловйов запросив з цієї нагоди до своєї програми Маргариту Симоньян, і вони довго сміялися з «невігластва» співробітників латвійського регулятора, які визнали, що RT контролює Дмитро Кисельов, тоді як насправді цим займається Маргарита Симоньян. Залишимо осторонь той факт, що власником RT є ФГУП МІА «Росія сьогодні», генеральним директором якого є Дмитро Кисельов. Тож латвійський і литовський регулятори у своїх формулюваннях абсолютно коректні. Але справа, звичайно, не в цьому. Просто для тих, хто визначає інформаційну політику в країнах Балтії, Росія припинила бути цікавою. Стало неважливо, хто й чим там керує. Важливо одне: щоб токсична інформація з російських джерел не проникала на територію їхніх країн.
З путінською Росією стало нема про що говорити. Не лише нема про що, а й небезпечно. Народи країн Балтії через свою історичну травму краще й гостріше за інших відчувають той задушливий сморід імперської агресії, який знову, після недовгої перерви, почав йти від Росії. Було б непогано іншим європейським країнам розвинути у себе такий самий чутливий нюх і взяти з них приклад послідовного дистанціювання від Росії...
Особливо актуальним цей приклад є для України, яка більше за інших країн, крім, мабуть, Сирії, страждає від російської агресії. Суть балтійського прикладу не стільки в недопуску російських ЗМІ — тут Україна себе захистила — йдеться про відмову в комунікації, відмову вважати путінську Росію співрозмовником.
Яскравим прикладом безглуздя комунікації з Росією стали переговори в рамках «контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України». Тобто якихось локальних цілей досягти можна, наприклад, домовитися про обмін полоненими. Але сподіватися на досягнення заявленої мети, тобто «мирного врегулювання» і повернення окупованих територій до складу України за сьогоднішнього керівництва Росії можуть лише дуже наївні люди.
Публічна риторика офіційних представників Росії кардинально відрізняється від публічної риторики представників «ЛДНР». Російські чиновники відверто клеять дурня, прикидаючись, що Росія тут взагалі стоїть осторонь і взагалі вона присутня в тристоронній комісії виключно з людинолюбства. Представники бандитських «республік» набагато чесніші й відвертіші. Вони не приховують своєї ненависті до України і відкрито заявляють про свої цілі.
В інтерв’ю агентству ТАСС заступник голови адміністрації президента Дмитро Козак, який відповідає за відносини з Україною, зробивши чесне обличчя, не розуміючи спитав: «Які кінцеві цілі переслідує Україна? На яких умовах і через які механізми, на думку українських колег, ці завдання можуть бути вирішені? Запевняю вас, що досі, незважаючи на більш ніж п’ятирічні переговори, ні у кого повної ясності з цих питань немає». Важко уявити собі людину, що має стосунок до політики, яка б не знала, що кінцевою метою України може бути лише відновлення територіальної цілісності. З іншими цілями в українській політиці робити нічого. Тож Дмитро Козак досить невміло вдає з себе простака.
У свою чергу, глава терористичного анклаву «ДНР» Денис Пушилін чесно й відкрито заявив, що Донбас не повернеться до складу України, а непідконтрольні Києву території регіону націлені на розширення інтеграційних процесів з РФ. «Жителі Донбасу не розглядають можливість возз’єднання з Києвом. Для нас є чужою русофобська й неонацистська ідеологія України, у нас інше ставлення до моральних норм, традицій, історичних цінностей. Майбутнє Донбасу пов’язане з Росією. Сьогодні ми націлені на посилення інтеграційних процесів з Російською Федерацією, перспективи повернення до складу України дорівнюють нулю», — повідомив Пушилін в інтерв’ю радіостанції «Говорить Москва».
Приблизно те саме, але іншими словами повідомив представник «ЛНР» в контактній групі Родіон Мірошник в ефірі програми «Вечір» Володимира Соловйова від 8.07.2020. Він пояснив, що «особливий статус», прописаний в Мінських угодах, в «ЛНР» розуміють як створення «держави в державі». І додав, що це означає повну відсутність впливу України на все, що відбувається на території «ЛНР» і «ДНР». При цьому Мірошник висунув вимогу, щоб нічого подібного не було у Івано-Франківська та Львова. У студії у Соловйова, природно, не знайшлося людини, яка б запитала, а навіщо Україні таке щастя...
На 21-му році путінської влади Росія остаточно втратила не лише ознаки демократичної держави, а й такі відмінні риси держави взагалі, як чинність хоч якогось права на своїй території. Втрачено властивості членороздільної мови, здатність чітко пояснювати партнерам з переговорів свої цілі, розуміти цілі партнерів і йти на компроміси. Натомість путінська Росія постійно чіпляється до інших країн з вимогою визнати ту версію історії, яку вона вважає єдино правильною, вимагає поважати російських національних героїв і проклинати тих, хто вважається національним героєм у сусідів, близьких і далеких.
А ще путінська Росія постійно бреше. Бреше грубо, нерозумно і невинахідливо. Росія стала нецікавою світу. З нею стало не про що поговорити...
