Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

Закони Суркова

«19.-25.11.2021»
25 листопада, 2021 - 20:36

«Росія розширюватиметься не тому, що це добре, і не тому, що це погано, а тому що це фізика»

Владислав Сурков

Як свідчить переказ (тут слово «переказ» вжито у значенні «історичний анекдот»), яблуко, що впало, надихнуло Ньютона на створення законів, які сформували наукове уявлення про устрій світу більш ніж на двісті років наперед. Не ризикну припустити, яким важким осіннім фруктом осяяло ще зовсім нещодавно помічника президента Російської Федерації Владислава Суркова, коли у черговому своєму дописі він сформулював фізичні закони, які пояснюють аж ніяк не падіння яблук або орбіти планет... Ні, подібно до Ейнштейна і Планка (втім, доречніше швидше дрібного шахрая Франца Шульца зі «Свята святого Йоргена» у виконанні Ігоря Іллінського) Владислав Юрійович відкинув милиці формальної науки, і сформулював фізичні закони, що зумовлюють неминучість розширення Російської... чого на світі не буває, а чому б знову й ні... імперії.

Що насамперед вирізняє цю присвячену, здавалося б, фізичним законам статтю, то це повна відсутність у ній досліджень, розрахунків та формул. Як і будь-який гуманітарій (каюся, сам грішний), своє поверхове знайомство з математикою і теоретичною фізикою Сурков з великим успіхом компенсує образними порівняннями і довільно насмиканими історичними паралелями. Будь-яка велика держава, яка одержала в той чи інший спосіб місце за обіднім столом геополітики, вважає Владислав Юрійович, накопичує під час їди соціальну ентропію. Ці «парникові гази» — я вас попереджав щодо сурківських порівнянь, — якщо їх не спрямувати у зовнішню агресію, неминуче розривають таку державу зсередини. Ну, а коли кілька таких «великих держав» одразу, перепрошую, пучить, може вибухнути «великий геополітичний шторм». — «Це ядерна війна», пояснив Лукашенко, так збіглося, в опублікованому того ж дня інтерв’ю ВВС.

За обуреними коментарями, на перший погляд, чергового виправдання Сурковим війни (а Владислав Юрійович, нагадаю читачам, в адміністрації Путіна багато років відповідав за «співпрацю з Абхазією, «Південною Осетією», «ДНР», «ЛНР»...) незаслужено без уваги залишилося інше. Чи то через образу, що залишився не при ділі, чи то у творчому запалі, мимоволі, Сурков назвав сьогоднішню Росію, як би це сказати м’якше, величезною компостною купою. — Дотепно, влучно, це вам не якийсь там зі свого Києва Плахонін, не просто зі знанням — із розумінням справжнього стану справ зсередини. — У пошуках джерел натхнення можна нескінченно шерстити філософів та теоретиків геополітики XIX—XX століття, філософія Суркова (і Путіна з ним) пояснюється простіше. Якщо не скористатися нинішнім, може стати останнім, циклом зростання цін на вуглеводні, сьогоднішня держава-бензоколонка з ядерною бомбою ризикує перетворитися на дерев’яний сортир, що володіє ядерною бомбою.

Якщо все ж таки вдаватися в пошуки джерел натхнення Суркова, тим паче що моя колонка в призначений для недільного читання номер, дозволю і собі невелику історичну паралель... У бібліотеці одного з двох найпрестижніших у Японії токійського університету Васеда зберігається безцінна, зроблена в середині XIX століття копія сувою чи то XVI, чи то XVII століття під назвою «Битва кишковими газами». На цьому середньовічному коміксі (хай вибачать японісти мені таку термінологічну вільність) люди найрізноманітніших станів і рангів звозять, готують і їдять всілякі продукти, що викликають здуття живота, а потім у буквальному сенсі займаються саме тим, що написано у згаданій мною вище назві. Фахівці називають цей сувій гострою соціальною сатирою, вочевидь на те, що Сурков у своїй статті називає «хаосом» і «ентропією», що накопичується в суспільстві. Хоча сьогодні подібних артефактів збереглося небагато, цей сатиричний жанр був популярним у Японії протягом тисячі років. Схильність японців до подібної самоіронії, ризикну припустити, серед інших причин пояснює, чому «соціальна ентропія», що накопичується в японському суспільстві, за цю тисячу років вилилася лише в дві імперські авантюри, що обмежилися кількома десятиліттями. Тоді як Москва безупинно «збирає землі» вже сім століть.

І Росія знову, вважає Сурков, тут процитую цілком, «отримає свою частку в новому всесвітньому збиранні земель (точніше, просторів), підтвердивши свій статус одного з небагатьох глобалізаторів, як бувало в епоху Третього Риму чи Третього Інтернаціоналу». Що стосується «Третього Інтернаціоналу», пікантність його згадки у Суркова в тому, що, перш ніж вирушити до Ялти ділити з Рузвельтом і Черчиллем майбутній повоєнний світ, Сталін 1943 року цю пустушку «світової революції» остаточно розпустив. Ну, а «Третій Рим», тут одному з ідеологів корпоративізму в Росії Суркову набагато ближче його суто імперське тлумачення Муссоліні, ніж містичне, духовне значення терміна, в якому його вперше застосував до Московського царства один з ідеологів московського користолюбства псковський ігумен Філофей. Утім, і Муссоліні самого всього через два роки слідом за «Третій Інтернаціоналом» відправили повісити вниз головою на звалищі історії.

Газета: 
Новини партнерів