Московська влада бореться з курінням. За куріння у підземних переходах штрафують, продаж сигарет радикально обмежують. Дуже серйозно взялися за справу.
Кампанія дає очевидні результати. Підходимо з моєю приятелькою – затятим курцем - до звичайної крамничці з чіпсами і жуйками в підземному переході. Продавщиця відсуває сіру шторку в глибині кіоску - і там виявляються полички, забиті блоками сигарет. При цьому до стелажа прив'язана георгіївська стрічка.
Кращої ілюстрації того, що відбувається в Росії, не придумаєш.
***
Взагалі, «георгіївки» (до речі, жахливе поєднання кольорів - темно-оранжевий з чорним) на одязі зустрічаються нечасто, зате їх дуже багато в машинах. Не на машинах - на антенах або у вигляді прапорців їх одиниці - а саме всередині, прив'язаними під дзеркалами, там, де раніше, бувало, вішали іконки та іншу значущі дрібнички. Немов обереги - цікаво, від чого?
І в жодному автомобілі, на жодній людині - ні єдиної стрічки у кольорах прапора Росії.
***
«На жаль, ми живемо в час ліліпутів»
- Нині російсько-українські відносини перебувають у найгіршому стані за весь період після розпаду СРСР. Що в такій ситуації могла б зробити російська кіно спільнота і, в цілому, інтелектуальний клас Росії?
Лариса Малюкова, журналіст («Новая газета», Москва)
- Люди культури повинні зберігати здоровий глузд і розум як мінімум, тому що мені здається, що ситуація дуже небезпечна, ситуація краю масштабної війни... Адже це ж маячня, воювати нам з Україною - це все одно, що воювати з самими собою. Тому саме діячі культури, особливо представники змістотворних професій такі, як режисери, драматурги, письменники, повинні, не боячись, заявляти свою точку зору - як це робить, наприклад, Олександр Сокуров, як це роблять великі. На жаль, ми живемо в час маленьких. У час ліліпутів. Люди біжать за годівлею, випрошують гроші на фільм, на театр - і втрачають себе. А втративши себе - не збережеш ні фільм, ні театр.
Дмитро Комм, кінознавець (Санкт-Петербург)
- Тут, на мою дуику, не політична, а ментальна проблема. Чим відрізняється, скажімо, капіталістичне мислення від комуністичного? Капіталістичне мислення ставить в основу економічне процвітання, а політику розглядає як засіб. Комуністичне - навпаки, абсолютизує політику. Тому у них не економіка, а політекономія, комуністична математика, класова фізика тощо. Все розглядається як похідне від ідеї, грубо кажучи. Так от, коли почали реформи - це стосується і Росії, і України - це мислення не було зламано.
У підсумку, коли відбувся вибух на Україні, виявилося, що у нас різні ментальності. Що українці виробили нову ментальність, почали мислити, умовно кажучи, в категоріях капіталістичних, а росіяни, як і раніше, готові постраждати, тільки не задля комунізму, а задля відродження великої імперії. А що вона дасть, ця імперія? Чи стане краще жити тобі, твоїм дітям? Надцінна ідея затьмарила мізки, і справа не тільки в політиках. Путін нікого не підкуповував і не змушував, щоб мільйони людей стали кричати «Крим наш». І це страшний момент, який мене самого лякає. Це така чорна діра, в яку можна падати нескінченно, і ніхто нічого не хоче міняти.
Я не вірю в дієвість нашого інтелектуального прошарку, бо він абсолютно невпливовий. Ні в політиці, ні в культурі. Сам поміркуй: з 1200 фільмів, випущених за 20 років у Росії, окупилися тільки 65. У будь-якій країні такий стан справ у кіноіндустрії називався б просто: крах. Наші кінематографісти стоять за грошима до Міністерства культури, заробляти їх власною працею, тобто виробляючи і продаючи фільми, вони не можуть, розраховують тільки на державу. Думають, що добрий чиновник їм щось дасть, а коли чиновник виявляється не зовсім добрим, дуже дивуються. Вірити в освіченого міністра культури - ще більше дурниця, ніж вірити в доброго царя. Тому кінематографісти наші повністю збанкрутували, і ніякого шансу ні у них, ні в інших інтелектуалів впливати на ситуацію немає, бо вони так і не навчилися бути незалежними.
Москва - Київ
