Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

Здам куток ігровому абажуру

16 травня, 2014 - 11:12

Стан творчої переповненості явно ліг на дно. Хто знає — чи то передихнути, чи то позволікати і зменшити оберти, або тихо поповзти в нуль-позицію, щоб зрозуміти, навіщо пустотлива рубрика на тлі нинішніх щоденних новин. Якщо все це відбувається ще й упереміж з якимись домашніми негараздами, то може легко зникнути і потрібний градус. Так чи інакше, переживши ремонт в одній із великих кімнат помешкання, при цьому мимоволі неабияк ужаливши всю площу, де жодні інтер’єрні ігри і не передбачалися (там мені давно все подобається), дійшла висновку: якщо у нововідремонтованому просторі немає жодної історії, потрібно її вигадати. До того ж, після ремонту отримавши майже стерильну кімнату, зрозуміла — потрібно рятувати становище. Чисте полотно добре тим, що ти сама вчитимеш його жити, до того ж за своїми законами. Заспокоювали, на щастя, вікна шоколадного кольору, від них і розкручуватись вирішила. Причому, нічого не купуючи в крамницях дорогих меблів, які мені зовсім не потрібні. Помпезність залишаємо для великих гаманців, і їхніх власників, часто не переобтяжених особливою фантазією для гри з нюансами. Отже, творитиму простір, не переобтяжений новими предметами, а лише речами, повернутими до життя. Переді мною 36 квадратів порожнечі, одним словом, виходжу в космос.

Спершу стару полицю, яку син радив негайно викинути, настільки вона не вселяла довіри, але я відчувала — є в ній прихована сила, твердість дерева, пряма спинка. Така триматиме удар і із задоволенням переодягнеться. Перефарбувавши стареньку в той же шоколад, навіть здивувалася — як чудово. Стара тумбочка з-під телевізора (сам апарат взагалі винесла з дому) стала кольором слонової кістки під колір стін.

У ній тепер зберігатимуться обруси. З дачі привезу величезний стіл і лавки (варіант так званого коника), застелю старою маминою серпанковою скатертиною — ось і весь сюжет. Ні, ще наново перетягнуте гобеленовою тканиною старовинне крісло, стане де-небудь в кутку.

Однак порожньо, порожньо. Куди книги подіти, родинний архів? Доведеться підвішувати напівскляні полиці. Треба лише продумати як їх розподілити якнайпікантніше. У них затишно буде житися всьому — від книг до будь-яких предметів колекціонування. Абсолютно незрозуміло, що освітлюватиме ці квадрати. Почала бігати по знайомих галереях, чіплятися до їхніх власників — підкажіть, хто може змайструвати хоч каркас під абажур. Знаєте, як у старих фільмах. Таких і в кіностудійних запасах зараз небагато. Шукаю майстра, якщо не вийде, сама задекорую щось старе. Розчепурені світильники з вишуканих крамниць не хвилюють — дуже вони самозакохані, до того ж, ці амбіції мені й оплачувати на думку не спаде. Ні, нам не по дорозі!

«Раденька, що дурненька» — крутилося в голові нав’язлива нісенітниця. Як смішно вважати себе розумнішою за інших. Адже і це моє навіженство давно кимось прораховане. Та все ж таки, головне, настрій. У моєму кошторисі він наразі, на щастя, безкоштовний. Працюю за планом: стилістику не перевантажувати, сама собі даю наказ. Якщо вписувати в простір старовинну річ, вона має бути в одному екземплярі. Скажімо, старовинне бюро, не хочу, аби все під зав’язку було забите речами, в цьому жити не дуже приємно. Все це добре, але у мене ніколи не було старовинного бюро. Зовсім забулася.

Тоді впроваджу якийсь палацовий елемент, і кімната цілком зміниться. Візьму і виділю якимось потужним кольором шматок стіни, можна щось підкреслити мозаїкою, навісити шматок цікавої ганчірки, обов’язково подарувати пару картин, узявши їх із інших кімнат, прикрашу маминими вишивками, що грамотно обрамованими.

У цій кімнаті є ніша, прикрита звичайнісінькими дверима. Пофарбувавши їх у бежевий матовий колір, розумію (знадобилася підказка приятеля)  — вони можуть стати своєрідним полотном для наразі нечітко намацаних сюжетів. Моя нова знайома Таня Лисак, митець творчо заряджений, який дозволяє собі володіння багатьма техніками, називає себе придворним художником.

Особливий двір не обіцяю, але ці двері в повному твоєму розпорядженні, кажу моєму соратникові по переробках. Вона, до речі, вишукано розписує меблі, шафи, стелі, столи і столики. Свого часу, працюючи в студії креативного дизайну, Таня виконувала найнесподіваніші замовлення. Оскільки, а це відчувається миттєво, живе своєю справою, в її сюжетах кожна деталь вигострена і, як правило, народжується лише в одному екземпляр.

Пам’ять її схоплює, консервує пристрасті замовника, його шарм, якщо такий уловлюється, і як би створюються парфуми особисто для тебе. Ось і готовий сюжет для твого і лише твого гнізда. Щоправда, як у кожної творчої людини і у неї, цей процес складний. Буває і десять ескізів зробить, перш ніж зрозуміє, намацає потрібний сюжет. Розмальовує меблі, вона пише начебто свою п’єсу за погодженою ідеєю. Мої непоказні двері в центрі великої кімнати можуть у результаті створити такий пікантний акцент, що вийде, а я впевнена, що й кімнату створено спеціально для неї.

До речі, художниця часто відмовляється навіть від вигідних замовлень, якщо розуміє, що нав’язлива помпезність — не для міського помешкання. Скажімо, величезні голландські пейзажі на всю стіну. Спочатку пояснює, що такий сюжет потребує простору, легкості замкової зали. У міській затиснутості, і навіть не в сучасному заміському будинку, це давитиме, втягуватиме, змінюючи простір не на користь тих, хто там живе. Якщо переконати не вдається, за таке замовлення не береться. Вона любить створювати те, що подобається і їй самій. Одного дня вона написала на дверях щось у дусі Айвазовського. Очі боялися, а руки робили. Поглянула на готову роботу — жах, поглянула вдруге — диво. Так і не зрозуміла — чи вийшло все як хотіла. Врятував замовник, він був у захопленні. Таких дверей немає ні в кого. Лише Тетяна знає, як нащупувала особливу багатоколірність води, як мучилася, долаючи свої комплекси. Для неї головне — працювати без поспіху, щоб щільно не пресували, а серед її замовників є й такі.

Мій варіант, радісно подумала. Теж не люблю, коли мене тиснуть, підганяють. Наші двері перетворюватимуться не поспішаючи, приміряючи на себе різні відтінки, радячись із вікнами, з полицею, яка вже впевнено вмостилася. Всі предмети — точно не аристократи, але які милі. Адже вони підказані головною життєвою мотивацією — прагнути працювати, творити, спілкуватися з пристрастю, куражем. Такий засновок у результаті, як тихе дорогоцінне зітхання без метушні. Як звук корка в руках сомельє, який вміє розкорковувати пляшку. Корки, які голосно вилітають, — автограф непрофесіоналів.

Останнім часом боюся гучних звуків, і як завжди, дуже потрібні професіонали.

Пристрасні!

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments