Прапор має силу тоді, коли його несуть.
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ, політв'язень радянського режиму

Жити за брехнею

21 лютого, 2018 - 20:00

Чуєте цей круто налитий свист у вухах? З цим свистом Росія бреше. Легко, як Льова пише. Вона дивна, ця легкість. Вона всеосяжна, немов національна ідея. Та й є в якомусь сенсі національна ідея: брехати і не бентежитися. Тебе ловлять на брехні, а ти все одно брешеш, ще і ще, повторюючи, як попка, а ти доведи? Де докази: і хоч три вагони і маленький візок доказів, а все одно, на блакитному оці, без найменшого збентеження, а де, де докази? І вся країна зітхає, як міхи акордеона, і обурено кричить: докази, докази давай! Хоча чудово знає, що бреше без кінця і без початку, але тільки міцніше бере на горло і просить те, що їй відомо краще за інших. Ну то й що?

Щоб зрозуміти, чим російська брехня відрізняється від брехні, скажімо, англійської або американської, спробуємо повірити, що брехня – взагалі ж бо кажучи - природна реакція людини будь-якої культури на небезпеку. Якщо не іншим (хоча й іншим), то собі людина бреше майже постійно. Бреше, коли намагається стати навшпиньки, коли постає поліпшеною і навряд чи реальною версією самої себе; при тому, що краще за інших - знову ж - знає, яка вона насправді. Або не знає. Бреше, коли обіцяє і знає, що не виконає. Бреше, коли мріє, знаючи, що мрія ніколи не здійсниться. Бреше, коли накидає тінь на тин у своїх справжніх намірах і видає себе за такого безсрібника принципового або такого розумного-розумного і освіченого, яким насправді не є. Або є, але не таким.

Ось подивіться на американського президента Трампа? Він бреше майже безперервно, його критики втомилися фіксувати щоденну брехню, яку він сам – цілком мжливо - і не ідентифікує як брехню. Його почуття мови і рівень рефлексії, швидше за все, не дозволяють йому зрозуміти, коли він бреше, коли жартує невдало, коли просто припускається лексичних помилок.

Але ж справа не в тому, що він бреше. А в тому, що це не викликає жодних заперечень у половини країни, вихованої в протестантській етиці капіталізму. І викликає захват схвалення. Так, його вже назвали найгіршим президентом в історії країни. Ну то й що? Завжди можна сказати, що це - фейкові вчені у своїх фейковий опитуваннях склали черговий фейковий рейтинг. І в певному сенсі він має рацію: вчені дійсно в цій країні підтримують іншу політичну партію, і їхні судження просякнуті політичним почуттям ніяк не менше, ніж естетичним.

Але чи можна сказати, що Трамп бреше як Путін, як російський депутат і пропагандон, спортсмен і журналіст, що ця брехня не відрізняється від тієї, в якій просто по горло у воді стоїть матінка Росія. І боїться поворухнутися, ось-ось у рот поллється.

В тому-то й справа, що брехня - вона просто брехня, і нічим начебто від іншої брехні не відрізняється. Але ось статус цієї брехні, вага, реакція на неї - різні.

Ось Америка після атаки на вежі-близнюки, коли вся країна хлюпала в потоках ісламофобії, Буш сурмив усіх наверх, мракобісся лізло з усіх дірок, істеричний патріотизм клекотів у кожному другому горлі. І та ж Клінтон проголосувала за війну в Іраку.

І як Америка впоралася з цією спокусою, з цією брехнею перебільшення, брехнею ідеології експансіонізму, що погано пахне, що спричинила за собою низку воєн, з яких Америка досі не вийшла? А дуже просто: допомогла політична система.

Взагалі-то американська демократія не здається такою вже бездоганною: дві великі партії, критикуючи і ненавидячи опонента, змінюють одна одну на вершині Олімпу. Як день і ніч. Лід і полум'я, вода і камінь. І так ідуть століття, а дві хвилі - незмінні, як пастернаківське море. Але саме ця, до смішного проста (чи не вбога?) політична система і є головною протиотрутою проти спокуси брехні.

Тобто, щойно Буш забрехався зі своєю місією розпилювача демократії над бурею в пустелі, як його одразу ж почали спростовувати політичні опоненти. Так, вони спростовували у своїх корисливих політичних інтересах, але ці інтереси і обов'язкове опонування противнику вели за ручку інструмент спростування його брехні. І скінчилася патріотична радість щодо  успіхів в Іраку і Афганістані, і політичні опоненти стали скрупульозно підраховувати всю ту брехню, на якій надував вітрила їхній опонент.

Ось, загалом, і все. Брехати, перебільшуючи свої успіхи, роблячи ворога чорним, як чобіт Зіганшина, заробляти на цій брехні десятки і сотні відсотків - це такий легкий шлях, що якщо йому не протистояти, то він накриє, як вузький воріт горло.

Саме тому в Америці брехати небезпечно. Тебе виведуть на чисту воду політичні та інші опоненти, а тут уже на підхваті і протестантська етика капіталізму. Вона не всесильна: ось, Трамп бреше безперервно, і ніхто з них нічого вдіяти не може. І не зможе, швидше за все. Можливо, його не оберуть на другий термін. Але, можливо, й оберуть. Можливо, отримавши більшість на листопадових виборах до Сенату і палати представників, знайдуть спосіб оформити йому путівку на імпічмент. Але, швидше за все, не зможуть.

Але ви бачите, як формулюються надії на те, що позбавлений смаку брехун буде поставлений на місце? Це надії на силу його політичних опонентів. Якщо отримають більшість, якщо знайдуть голоси для імпічменту тощо. Брехні ставить межу політична система, ці два простих, як правда з хрестоматії, полюси, які контролюють один одного у власних інтересах і використовують помилки і брехню опонента для його дискредитації.

Тільки всесильний політичний опонент, як коханець молодий, нетерпляче чекає твого побачення з правосуддям. І тільки правосуддя, на якому висить страх зміни політичного клімату кожні чотири роки, може дозволити собі розкіш бути незалежним і відрізняти брехню від правди.

Звичайно, є ще й культурний рельєф: а він у православнутих і протестантів - різний. Різний у традиціях і в психології. Одна з традицій: бути викритим у брехні - соромно. Не тому соромно-соромно, що ніяково, а просто соціум виштовхне тебе, як занурене у рідину тіло. Зайве. І, щоб знайти примарний шанс у протестантській традиції, ти повинен зізнатися, що збрехав, покаятися, потрясти скрушно головою і по-дитячому пообіцяти, що виправишся. Інакше другого шансу не буде. Дитяча релігія.

Тут, звісно, російська брехня без сорому і докорів сумління, як у випадку з цим допінгом, викликає здивування у всього праведного люду. І те, що росіяни, двадцять разів викриті, продовжують брехати, лякають судом, живуть за чекістським принципом: не спійманий - не злодій, від цього свист у вухах і стоїть, як воронячий грай.

Але ж і це зрозуміло: тотальна брехня від православ'я. Не в тому сенсі, що православ'я вчить брехати, а те, що православ'я - острів, оточений океаном іновірців. І тому ми брешемо як всі, але все одно інакше; брехня як військова хитрість для слабкого і самотнього. Нас усі ненавидять, як чужинців, усі хочуть відняти кров нашу Христову - нафту Сєчіна, дух наш святий, голубку - газ Сечіна, плоть нашу боголюдську - Путіна нашого ненаглядного, який навчив нас брехати, не моргаючи.

Так, тут ми, безумовно, молодці. Ну, чемпіони, чемпіони. Але є ще й психологія. Росіянин, оскільки живе без твердих соціальних правил, живе під гнітом вічного смердючого кирзового чобота - бреше, бо інакше просто не вижити. Ну, як не вступить в піонери і комсомол, адже в інститут не вступиш. А без партії кар'єри не бачити, як власних вух. А це все брехня, буденна, наче вода, яку герой одного вірша не пив у своєму житті, що виявилося довгим. Тобто брехня - це не соромно зовсім, бо кругом вороги, а над головою завис караючий меч, революцією мобілізований і покликаний. Ти звикаєш до брехні, як до дихання. І у тебе немає того імунітету, немає того дискомфорту, який відчувають інші, якщо вони не Трамп.

І ще ризик. Адже коли соціальних правил немає або вони умовні, як усе навколо, то ризик стає чимось на зразок повстання декабристів. Ось взяв - і поліз на рожен. Від повноти душі. Тобто брехня - вона тоді брехня, коли її такою визнали. Відмили як золото. А якщо не визнали, то що? А нічого: бо за брехню тут, на колишній одній шостій, нічого і нікому не буває. І є сенс підвищувати ставки. Збрехав, що не вживав ніякого допінгу, що не здавав свої рідкі аналізи у банк чистої сечі, що не надіявся, що всі ці феесбешні хитрощі нехай трохи, але допоможуть. Збрехав, тобі показали список, який один чиновник посилав іншому з твоїм прізвищем, а ти тільки голос підвищуєш. Ні, я - чистий, неначе щойно підмите немовля. І все, одна гра на підвищення.

І ніхто тебе не покарає. Немає тих політичних опонентів, які використовують всі твої (і твоїх покровителів) похибки, щоб прийти до влади. А прийшовши до влади, покарати тебе і твоїх поручителів за всі гріхи, щоб не кортіло кому. А замість цього ти, що живеш за брехнею, відчуваєш себе просто на передовій боротьби за право брехати ворогам завжди і всюди. Як відстрілюватися. Знаєш, що батьківщина тебе не здасть, як Лугового, а, навпаки, в депутати, в недоторканність, у білі ризи по саме воно. Тут рука руку миє. Тут за брехнею жити солодко і приємно. А ось без брехні - небезпечно і гірко, як без мила Мийдодіра. Так за брехнею житимеш довго, на наше століття точно вистачить, та й на століття дітей ще залишиться. Ризиково, азартно, без сорому і совісті. Як і належить богоносцю. Як на роду написано і в рот папірець покладено. Жити за брехнею - кайф.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments