Зміїний супчик
Навіть правильно сервіровані жіночі слабкості вельми охоче виносять сміття з хати. Тільки-но хазяйка пильність ослабить, вони починають викладати все, про що й не запитуєш. Споглядання і розшифровка цієї гри, звичайно, злегка інтригує, але більше дивує — адже йдеться не про пані з різнобічним дозвіллям, а про зайнятих важливими справами публічних осіб, які майже щодня щось промовляють з екрану. Мимоволі стаючи цікавим експертом оновлених лише зовні політичних осіб, інколи навіть втрачаєш нитку заочної розмови. Власне, прислухаюся, точніше, придивляюся до того, що нашепче таємний small talk. Він-то дозволу у хазяйки не питає, теж бажає свого просування, вічного жіночого бажання перетворити себе на бренд, хоч і на певний час, але має ж бути хоч якийсь дрес-код і на «живопис» на обличчі для персонажів публічно обраних. Загалом, мене відволікає від головного все — передбачувані валютні вливання в процедури їх омолоджування, їх прагнення зіскочити з так званої усмішливої депресії, яка частенько тихо супроводжує життя хворих на філерексію, і гостре бажання забезпечити м’яке приземлення в happy end, але і там, як відомо, одночасно на двох стільцях не всидиш, та й м’яке приземлення не гарантується, і сам стілець може похитнутись. Хто стане жити переляканим життям під заколисуючий мірний перебіг грошових потоків — та ніхто, звичайно, до чого мені, скажімо, розшифровувати всі прийоми світломаскувань далеко не світських мучеників у їх «хітинових прикидах», зовсім не перебуваючи в цій орбіті, а отже, і в полоні цієї метушні. Погодьтеся — майже всі телеканали настільки залипли лише на детальному спілкуванні, зокрема, з депутатами, що перетворили серйозний процес на своєрідну світську тусовку, до того ж день-у-день. Дивлюся на обличчя після відпусток, здається, вічно знайомих персонажів і когось навіть хочеться злегка поплескати по щоці, по-своєму заспокоюючи, нічого, з усіма буває. Ось тут лукавлю — далеко не з усіма, зі мною — вже точно. Щоправда, вчуся в «приглядку», помічаючи — в однієї симпатичної недоторканої зникли мішки під очима, цікаво, це не боляче? Чи біль у прейскуранті йде за потрійним тарифом. Не знаю. В іншої — так заточилися вилиці і злетіли до небес брови, що не завжди уловлюю, в чому ж вона нас, вічно нещасливих виборців, переконує. Третя — як змахне накладним пасмом у зачісці, що теж хвилююся за неї — адже може статися, що імітація вирушить у автономний віраж, і головна нитка одкровень знову розтане. Та, нічого, якось буде — і вони, і ми вміємо стрибати по всіх темах світу і з окремих епізодів жваво ткати свої глобальні висновки.
На щастя, теплий осінній ажур, ні, ще не уламків бабиного літа, а його розквіту, розслабив настільки, що відкинула все дратівливе і дала собі команду: теж бери більше — кидай далі, з’ясуй, де пекло, де безумство, а де сад твоїх заповітних мрій. Звичайно, пекло і безумство в кожного своє, інколи їх плутають з щастям, а трапляється, що воно і є щастям, просто людина так нічого і не зрозуміла і опинилася ніби між двома стільцями — всюди і ніде. Одного дня вела репортаж з реставраційної меблевої майстерні і запам’ятала, що кожна річ, яка потрапила на омолоджування, відразу починає бути відвертою, ділитися особистим: наприклад, якісне літнє крісло — своїми ранами, домашня дітвора витоптала його підлокітники до пролежнів, дубовий стіл — зітхає з прикрістю від того, що ніхто не помічає його краси, можливо, хоч у майстерні, після різних косметичних процедур, зрозуміють, що ціни йому немає, а 50-річний диван, стоячи з розпореним животом, зовсім обм’як, розлучившись із старою морською травою і ватою, чекаючи, якими ж новомодними штуками начинять його нутро нині. Тут-таки ловиш себе на порівнянні — не всі, але багато речей і людей без мішури схожі, а дистанція з’явиться, коли одні меблі, скажімо, позолотять, як трон, а інші — вирушать до скромних офісів, адже, здається, зовсім нещодавно проживали вони дні поруч, в одному і тому ж гнізді, були майже рівні. Можливо, і собі придумати яку-небудь, якщо не хітинову броню, то хоча б дещо з оптимальним коефіцієнтом зв’язку з сушею. Прочитала цю характеристику в рекламі і подумала — таке взуття, а йшлося про сліпони, по суті, кросівки без шнурків — сьогодні просто необхідна річ, адже вона не дасть зісковзнути навіть з вимитої до блиску палуби під час чергового маневру рульового. Якщо вважати умовною палубою наші щоденні життєві маневри, то виходить — це саме воно. Ситі береги вічно десь там, вдалині, тому ми до штормів різного ступеня тяжкості хоч і звичні, але пом’якшити приземлення все ж хочеться, причому всіма способами. Можна подарувати собі безкоштовний тактильний комплімент, що недавно в літню ніч і здійснила на дачі, — просто лягла рівненько на мох, і коли зоряне небо звалилося на мене, дозволила собі «посибаритничать», відчути себе якщо не орлом, то орлицею, до того ж в саду, який ніби продовження тебе і твоїх близьких, вдосталь насититися запахами свіжих яблук, трави, того ж породистого моху, та навіть простого помідора-дворняжки, який хочеться завжди спочатку понюхати, а потім вже прибудувати в салат. У пахучій цій чарівливості з’являються думки невагомі, небанальні, з якими легко сама погоджуєшся, тому що як і у відносинах між людьми — якщо не сходяться в головному, розходяться в дрібницях. Високозоряний вечір допоміг обрубати невидимі канати сумнівів, відкинути убік рятувальні шлюпки приборкання, але не хочеться самій собі обрубувати крила. Хочеться будувати плани і вирішувати їх, мріяти і радіти простим дрібницям, і тоді навіть зморшки можуть омолодити, адже все залежить від настрою і нашому мозку буває все одно, правда це чи фантазії. Коли ми себе асоціюємо, то по-справжньому наповнюємо тіло психофізіологічними бадьорими реакціями. Не варто уподібнюватися змії, що кусає себе за хвіст, до речі, в Давньому Єгипті був такий знак під назвою уроборос. Яке саме філософське наповнення він ніс, точно не знаю, але для себе вирішила — вічним копирсанням в собі ненавмисно можемо і відрубати дуже потрібний шматочок себе. Ні, краще станемо займатися цілком законним збагаченням — вбирати красу різноколірного лісу, спостерігати і дивуватися, як же високо восени піднімаються в небо невгамовні бабки, як сонце кожного ранку ніби шиє тобі новий сарафан для життя в рожевому світлі.
Так, змія за гороскопом, подумала вчасно, може переконати себе в чому завгодно, але все ж таки супчик-пюре з гарбуза зварити варто, і негайно, а то все міражі, міражі...
