"60 років потому після смерті Сталіна Росія все ніяк не може визначитися чи вважати його масовим вбивцею, чи національним героєм", - пише Самуель Рахлін у своїй статті в The New York Times.
До 60-х роковин смерті Сталіна Фонд Карнегі за міжнародний мир провів чергове опитування про ставлення до нього населення, і виявилося, що Сталін посідає перший рядок у списку великих історичних особистостей, йдеться в статті. У 1989 році так вважали лише 12% росіян - тепер їх уже 50%, зазначає журналіст.
"Однак водночас 68% погодилися з твердженням, що він був жорстоким тираном, винним у загибелі мільйонів ні в чому не винних громадян", - йдеться в статті.
"У моїй сім'ї ніколи не виникало сумнівів у тому, як ставитися до Сталіна. В 1941 році мої батьки були серед тисяч литовських громадян, депортованих у Сибір. Через два роки понад 40% виселених загинули", - розповідає Рахлін.
Незабаром після цього нацисти увійшли в Литву і всі єврейські родини в нашому місті були знищені, відзначає автор. "Але мої батьки ніколи не сумнівалися, що Сталін був державним злочинцем світового масштабу. Смерть Сталіна дала проблиск надії на те, що ми тепер зможемо виїхати в Данію, на батьківщину моєї матері. Це сталося через чотири роки", - згадує журналіст.
По суті справи, кампанія по десталінізації так і не була завершена ні Хрущовим, ні його наступниками, говориться в статті. "При Горбачові та Єльцині будь-які спроби розібратися зі сталінською спадщиною тонули в політичному хаосі тих років. Коли до влади прийшов Путін, він підійшов до питання про Сталіна зі звичайними для нього подвійністю і ухильністю", - відзначає автор.
"Основа влади Путіна базується на тій же структурі, що обслуговувала механізм сталінського терору", - вважає журналіст.
"Отже, замість катарсису, якого країна заслужила і який їй необхідний, росіяни продовжують розбиратися з диктатором, який відмовляється йти назавжди", - підсумовує Рахлін.
За матеріалами InoPressa
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!
