Знайти свій стиль

У столичному кінотеатрі «Київ» організували фестиваль «Life style. Кіно Данії».

Зважаючи на те, що у програму включили не нові картини,  цей форум можна було обійти мовчанкою. Однак за «перо» примушує взятися сама його назва – «Стиль життя», оскільки Україна і досі не може визначитися, у якому ж, врешті, стилі, західноєвропейському, чи пострадянському їй далі існувати.   І в цьому відношенні фільм-відкриття фестивалю «Хедхантер» (режисер – Румле Хаммеріх) є досить показовим («хедхантер» – нова для нас професія, суть якої зводиться до того, аби шукати і переманювати в компанію-замовник висококласних спеціалістів вищого керівного складу). Мистецтво хантера полягає у тому, аби завербувати у іншу фірму (часто-густо це конкурент) людину, яка займає досить високу, прекрасно оплачувану посаду. Тобто, хедхантер так чи інакше пов’язаний з конкуренцією і зі свого роду шпіонажем. То ж головний герой Ларса Міккельсена 35-річний Мартін Вінг, колишній скандальний репортер, а тепер ловець висококласних менеджерів-керівників зайнятий тим, що шукає в одну досить солідну скандинавську корпорацію наступника. Сам того спочатку не розуміючи, герой потрапляє в жорнова жорсткої боротьби за владу. Однак вийти з гри йому не просто, оскільки фірма взялася оплачувати дороге лікування важко хворого сина Мартіна. Загнаний у кут герой намагається чесно виконати замовлення власника корпорації, у якого, як виявилося, серйозний конфлікт із сином. Останній, зважаючи на похилий вік батька, намагається таємно вести свою фінансову політику, яка зводиться до того, аби продати давно засновану фірму. На тлі жорсткої боротьби за владу розвивається головна тема картини – самотність людини у світі, де панують інтереси капіталу.

Зважаючи на те, що Україна ще недавно пишалася своїм революційним духом, проблема стосунків капіталу і людини стає не менш злободенною, аніж на початку минулого століття, коли спровоковані диктатом грошей революції та світова війна змінили картину світу. Знову ж таки, передували цим революціям і глобальним війнам конфлікт поколінь та нігілізм, який сприяв тотальному непорозумінню батьків та дітей, що заперечували застарілі на їхню думку моральні принципи предків. От і в «Хедхантері», де конфліктують син та батько, герої теж говорять про «нову мораль», яка виключає базові для етики поняття честі, чесності, співчуття… То ж у фіналі Мартін, вражений цинізмом своїх клієнтів, пориває стосунки зі світом капіталу, аби сповідувати сімейні цінності.

Щоправда, не менш привабливим виглядає «стиль життя» скандинавців і в фільмі «Над вулицею, під водою» (режисер – Шарлотта Зілінг), де тема тої ж самої самотності розвивається уже на тлі приватних сімейних стосунків. Подружні зради, пошуки нових партнерів для спільного життя, через що герої потрапляють у анекдотичні ситуації, стали настільки звичними, що від одвічного «хороводу любові» страждають також і діти, які навіть не здогадуються, що життя може бути іншим, аніж у їхніх батьків. Власне, як не здогадуємося і ми, що у виборі свого національного стилю життя ми не обов’язково маємо орієнтуватись чи то на Брюссель, чи то на Москву. Що ми, обпікшись на черговій революції і на новій війні, мали би знайти не лише для себе, а й для світу таку соціально-економічну альтернативу, яка зробила б нас центром світу. Як зробила нас ним на певний час незавершена революція гідності.

Олександр ЄФИМОВ