Гарячі теми:

Вітаємо Олександра Палія – четвертого лауреата премії ім. Джеймса Мейса!

21 листопада, 18:58

Соціальні мережі переповнені згадками про Голодомор 1932 — 1933 років в Україні. Це говорить про те, що суспільство живе, розвивається, знаходить більш делікатні форми для висловлення розуміння тієї катастрофи, співчуття й солідарності. Звісно, було б ідеально, якби в цьому питанні держава виступила союзником, піднявши на висоту державної політики пам’ять. Але для цього ще потрібні час і зусилля.

Учора газета «День» вже вчетверте назвала лауреата Премії імені Джеймса Мейса. Очевидно, всі наші читачі добре знають, хто такий Джеймс, — один із перших дослідників українського Голодомору. Працював в Українському науково-дослідному iнституті Гарварда, де разом із Робертом Конквестом брав участь у дослідженнях для його книжки «Жнива скорботи». Був виконавчим директором Комісії Конгресу США з Голодомору, яка визнала голод 1932 — 1933 років в Україні геноцидом! Із 1993-го жив у Києві. Із 1998-го й до своєї смерті, 2004-го, працював у газеті «День». Автор багатьох наукових і публіцистичних праць, зокрема незабутніх «Повість про двох журналістів», «Свічка у вікні», які ввійшли до книжок «День і вічність Джеймса Мейса» та «Ваші мертві вибрали мене» із бібліотечної серії газети.

ОСЬ ЯК ВИГЛЯДАЄ ДИПЛОМ ЛАУРЕАТА ПРЕМІЇ ІМЕНІ ДЖЕЙМСА МЕЙСА

Ми віримо, що знання про нашого колегу поширюються країною. Наприклад, Людмила ЧЕРНЯВСЬКА, доцент, заступник декана факультету журналістики з наукової роботи Запорізького національного університету зазначає, що їхні студенти вивчають публіцистику Мейса в кількох дисциплінах. У курсі «Теорія та історія публіцистики» є окрема тема, присвячена йому. Обов’язкове знайомство — з «Повістю про двох журналістів» під час курсу «Вступ до спеціальності».

Цього року громадська рада премії на чолі з політичним діячем Юрієм ЩЕРБАКОМ запропонувала на лауреатство кандидатуру Олександра ПАЛІЯ.

— Відзнака Джеймса Мейса — це одна з найвищих премій України, оскільки Шевченківська державна премія почасти скомпрометувала себе, ставши знаряддям політичних ігор, — вважає Юрій Миколайович. — Звісно, нагорода виходить поза межі дослідників, які займаються Голодомором чи окремими геополітичними питаннями України. Вона набагато ширша. Присуджується людям, котрі визначають обличчя української публіцистики та, врешті-решт, української думки: філософської, історичної та політичної. Так, Олександр Палій володіє широким спектром історичних матеріалів, починаючи від ХІІІ ст. і до подій сьогодення, й демонструє великий діапазон своїх можливостей. Тож мене тішить, що вже четвертий рік поспіль премія, що називається, тримає планку.

«ЦЬОГОРІЧ ОЛЕКСАНДР ПАЛІЙ БУВ ДУЖЕ ГОСТРО ПУБЛІЦИСТИЧНО «ЗАТОЧЕНИЙ», –– СКАЗАЛА НА ЦЕРЕМОНІЇ ВРУЧЕННЯ ПРЕМІЇ ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ЛАРИСА ІВШИНА

— Джеймс написав «Свічку у вікні», — говорить головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА. — Ми щороку її повторюємо в газеті. Тому що, врешті, його ініціатива стала народним рухом. Якщо з року в рік в останню суботу листопада свічок у вікнах більшатиме, вважатимемо, що суспільство оживає і розвивається. Мейс до цього доклав немало зусиль. Він перекладав нас світові, але й українцям говорив про те, що потрібно робити, аби не опинитися в резервації. Джеймс бачив, що ХХ століття ще не вичерпало всього страху. І при цьому радив не говорити з сьогоднішнім світом з позиції жертви, бо це — річ безперспективна. Натомість треба дуже швидко «реставруватися», залікувати рани, виховувати журналістів, працювати із суспільством, ставати конкурентоздатними, водночас зберігаючи пам’ять про найбільшу катастрофу українського народу в минулому столітті. Тому наша премія, яка визначена як нагорода за громадянську позицію в журналістиці, символізує собою певну спадковість цього процесу: думання, позиції... Цьогоріч Олександр Палій був дуже точно публіцистично «заточений». Я цілком поділяю думку всіх членів громадської ради премії, що у нього є добрий сплав філософських знань, інтерес до не архівної історії, тобто, тієї, знання якої зараз найбільш потрібні українцям, що дозволило йому стати лауреатом.

ДУХОВНА СПАДЩИНА ДЖЕЙМСА МЕЙСА ЗАДАЄ ДУЖЕ ВИСОКУ ПЛАНКУ В ПУБЛІЦИСТИЦІ, Й ОЛЕКСАНДР ПАЛІЙ ЦІЛКОМ ВІДПОВІДАЄ ЇЙ

— Свого часу Джеймс Мейс виявив неабияку відвагу, щоб не лише послідовно доводити в Україні, що Голодомор 1932 — 1933 років був геноцидом українців, а й вимагати від світу визнання цієї трагедії. Його зусилля призвели до моральних і навіть фізичних гонінь на нього та інших дослідників. Саме висновок, що Голодомор 1932 — 1933 — геноцид, нині намагаються перекреслити новітні науковці з псевдонаукового Інституту національної пам’яті, політичні спадкоємці комуністичної ідеології й численні носії імперського вірусу «великой и неделимой». Тож сьогодні бути українцем і патріотом, писати про національні рани, будити нашу свідомість — зовсім непросто. Але це під силу Олександрові Палію. У нього погляд вдумливого аналітика, який розглядає сучасні події крізь призму історії. До того ж він володіє рідкісним даром говорити просто про головне, уміє своїм гострим пером розбудити розум і торкнутися серця читача, — сказала телефоном «Дню» Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС.

ОЛЕКСАНДР ПАЛІЙ: «ДЖЕЙМС МЕЙС ДАЄ НАМ ПЕВНИЙ МАСШТАБ БАЧЕННЯ НАС САМИХ, ЯКИЙ МИ ІНОДІ НЕ УСВІДОМЛЮЄМО. ЦЯ ОСОБИСТІСТЬ, ЯКУ Я МАВ ЩАСТЯ ЗНАТИ, БАГАТО В ЧОМУ НАГАДУЄ МАХАТМУ ГАНДІ»

— Я подивився статтю про Олександра Палія в україномовній Вікіпедії, — говорить Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, лауреат Премії ім. Дж. Мейса 2011 року, — і спершу щиро обурився, а потім невимовно зрадів. Щоб читачам були зрозумілі мої емоції (бо ж не всі мають стабільний доступ до Інтернету), наведу дещо з цього матеріалу, з усіма його ідейним ляпами: «Олександр Палій (7 жовтня 1974, Черкаська область) — український експерт-політолог, політичний консультант. У своїх ідеях та принципах спирається на українську націоналістичну риторику та західно-ліберальний погляд на радянську та пострадянську реальність... Прихильник ринкових відносин, громадянського суспільства, свободи слова та захисту прав людини. Адепт західних сил в Україні, ненавидить усе радянське та російське, при цьому щиро вірить, що всі біди українського народу від «проїсків» Москви... Має явну та приховану підтримку з боку урядових та неурядових організацій держав Західної Європи та США...»

ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ ЗМІ ЦІКАВЛЯТЬСЯ ПРОБЛЕМАМИ НАШОЇ ІСТОРІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ. 5 КАНАЛ, ТВі ТА ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ «ТЕЛЕКРИТИКА» ПРАКТИЧНО ЗАВЖДИ ВИСВІТЛЮЮТЬ ІНІЦІАТИВИ, ЯКІ ВТІЛЮЄ «ДЕНЬ»

— Уже те, що у цьому тексті вжите слово «проїски» замість «підступи», вказує, звідки вітер віє, — продовжує пан Сергій. — Ну, а постійні інвективи на адресу Заходу, лібералізму та націоналізму (українського, ясна річ, як спеціально зазначено), демократії та громадянського суспільства засвідчують: Олександр Палій боляче наступив на улюблені мозолі Кремля, Луб’янки та їхніх сателітів в Україні. Що тут можна сказати? Так тримати! І не звертати уваги на дурниці. Бо ж на адресу Джеймса Мейса ще й не такі речі писалися... А водночас і молодий, і зрілий вік дослідника — це запорука того, що ним буде ще написано чимало цікавого й корисного для читачів. Головне тут — продовжувати вчитися, займатися ретельною самоосвітою, не втрачати смаку до нового. І тоді, сподіваюся, Премія імені Мейса стане етапною сходинкою до інших суспільно значущих відзнак. Бо ж навіть «закляті друзі» з Вікіпедії вимушені визнати наявний уже на сьогодні чималий науковий, науково-популярний (не треба забувати цей надзвичайно важливий жанр!) та публіцистичний доробок Олександра.

КОМЕНТАРІ

Олег НАЛИВАЙКО, голова Національної спілки журналістів України:

— Я з приємністю дізнався, що саме Олександр став лауреатом премії ім. Дж. Мейса. Ззнаю його як автора системного, патріотичного, чесного. Тому це абсолютно заслужена нагорода. Мені здається, потрібно подякувати і редакції газети «День» та головному редакторові за те, що ви не даєте згаснути тій свічці пам’яті, яку запалив Джеймс Мейс. Поки у наших очах горітиме відблиск тієї свічки, ми будемо державою і єдиним народом. Зараз багато редакторів говорять, що задля рейтингів треба таблоїдизуватися в інформаційному плані, а «День» робить таку важливу справу. І читач насправді це оцінює.

ВОЛОДИМИР БОЙКО (В ЦЕНТРІ): «ЩОБ БУТИ В НИНІШНІХ УМОВАХ СПРАВЖНІМ ПУБЛІЦИСТОМ, ТРЕБА МАТИ ОСОБИСТУ МУЖНІСТЬ. У ОЛЕКСАНДРА ПАЛІЯ ТАКА МУЖНІСТЬ Є»

Володимир БОЙКО, історик:

— У Джеймса Мейса була здатність завжди говорити прямо, говорити те, що думаєш, не боятися нести відповідальність за свої слова і вчинки. Справжня публіцистика без цих рис не можлива. Але щоб бути в нинішніх умовах справжнім публіцистом, треба мати особисту мужність. У Олександра Палія така мужність є, тому його публіцистика — це свого роду продовження того підходу, який був властивий Джеймсові Мейсу.

Ігор СЮНДЮКОВ, лауреат Премії імені Джеймса Мейса 2010 року:

— Джеймса Мейса вже 8 років немає серед нас. Проте відомо, що видатні люди такого масштабу потужно впливають на духовне, інтелектуальне й суспільне життя ще упродовж багатьох-багатьох років. Для мене Мейс — праобраз майбутнього українця, з його колосальною етичною чутливістю до зла (в які б шати воно не маскувалось), з гуманістичним і патріотичним мисленням ХХІ століття. Що необхідно, щоби більше українців дізналися про нього? Оптимальне поєднання просвітницької роботи та політико-системних змін.

Місія премії ім. Дж. Мейса — засобами публіцистики (передовсім історичної) будити приспану совість суспільства. Наскільки це вдається? Відповідь дасть загальний розвиток ситуації впродовж 2—-3 років.

Олександр Палій блискуче поєднує дар історика й високофахового політолога. Він талановито пише «історію сучасності» на українських теренах ХХІ століття. Тому абсолютно гідний даної нагороди.

МИРОСЛАВ ПОПОВИЧ: «ДЖЕЙМСОВІ УКРАЇНСЬКА ТРАГЕДІЯ БОЛІЛА ТАК, ЯК, НА ЖАЛЬ, НІКОЛИ НЕ БОЛІЛА БАГАТЬОМ УКРАЇНЦЯМ. ДЛЯ ОЛЕКСАНДРА ПАЛІЯ ІСТОРІЯ — НЕ ЛИШЕ ПІДРУЧНИКИ. ЙОМУ ТЕЖ ВЛАСТИВЕ ВІДЧУТТЯ ЧУЖОГО БОЛЮ»

Мирослав ПОПОВИЧ, філософ:

— Джеймс Мейс став українським громадянином душею. Чужого болю він не знав. У нього була така душа, яка приймала чужий біль як свій. Йому українська трагедія боліла так, як, на жаль, ніколи не боліла багатьом з українців. Я дуже радий, що лауреатом премії ім. Дж. Мейса став Олександр Палій. Йому теж властиве відчуття чужого болю Для нього історія — це не лише підручники. У нас є дві небезпеки: залити слізьми всю нашу історію і на тому заспокоїтися або навпаки — перевдягнути сьогоднішню історію у вчорашні шати. Це все відлітає, а залишається відчуття єдності з великим історичним процесом, ми не можемо все прощати, і воно завжди буде боліти нам тим громадянським болем, який дав ім’я тій премії, що ми її сьогодні вручаємо.

Олександр ПАЛІЙ, політолог, історик:

— Історичний акцент, який робить газета «День», дуже вагомий, адже все-таки на більшій частині Україні досі паперовий носій потужніший, аніж електронний. Знання історії ж дуже важливе в силу того, що дає можливість людям відчути ту точку опори, яка допомагає змінювати реальність. На жаль, в радянські часи історична освіта була серйозно нівельована, і віруси, які були вживлені, діють до сьогодні. Щороку в Україні випускаються тисячі істориків, але я дуже тішуся, коли знаходжу у публічному просторі кілька нових імен. Тому в нас історія «не орана»: величезна кількість архівів ніколи не піднімалася лише у нашій країні, а ще є турецькі, швецькі архіви. А це колосальні ресурси. Адже там, де Росія могла, вона «підчистила» історію. У той час знання про себе дуже значиме. Воно дає можливість розуміти своє місце в світі. І зараз світова криза дає Україні шанс. «По прямій» ми інші країни не наздоженемо, а в той час, коли історія робить криві повороти, коли усталені схеми дають збій, в України з’являється цікавий шанс прийти зі своїм обличчям, яке, на моє переконання, є глибоко європейським. Якщо розглядати європейськість як волю до свободи, то ми — одні з найбільш європейських народів.

Ігор Лосєв, публіцист, історик, перший лауреат премії ім. Дж. Мейса:

— Я давно знаю, читаю і шаную Олександра Палія. Мені здається, що найприємніша його чеснота - це некон"юнктурність. Його принципи не залежать від зміни політичної погоди. Є домінанта - це національні інтереси України, і він відданий їм. Це справжній лицар в обороні України, який не здається, не капітулює. І це дуже приємно на тлі українського політикуму, в середовищі якого зрада стала нормою, люди гендлюють своїми переконаннями. Я мушу сказати, що мені приємно бути в одній компанії з Олександром Палієм, з Ігорем Сюндюковим, з Сергієм Грабовським, тому що ми знаємо, на що сьогодні перетворилися державні нагороди і премії. На цьому тлі премія ім. Джеймса Мейса тримає свою високу моральну планку.