Цю трагічну подію, яка відбулася у Різдвяний день 1945 року детально описав у своїх мемуарах український письменник Анатолій Дімаров, який у той час працював журналістом у волинській обласній газеті. Він опинився того дня на луцькій Ринковій площі, де енкаведисти саме вішали двох українських повстанців: Вячеслава Новосада (псевдо “Петрусь”) та Антона Мельничука (“Ростик”). Туди ж зігнали і чимало лучан, серед яких була і вчителька із мого рідного села Лаврів Надія Матвіївна Ткачук, тоді – учениця педагогічного училища. Анатолій Дімаров описує, як три рази обривалася мотузка на шиї Вячеслава, і натовп вже просто кричав, аби хлопців помилували, бо їх милує Бог. Проте кати довели свою справу до кінця.
В УПА обоє хлопців пішли тому, що хотіли помститися за смерть рідних із сіл Красний Сад та Чорний Ліс, яких знищили під час міжетнічної боротьби поляки. Польські загони напали на ці хутори з переважно українським населенням 19 квітня 1943 року, це був тиждень напередодні Великодня. І Вячеслав, і Антон врятувалися тоді чудом, а від сіл залишилися на довгі роки лише згадки: винищували цілими родинами. Лише кілька років на місці знищеного Красного Саду встановили обеліск, а на місцевому кладовищі – пам'ятник на братській могилі. У пам'ять про українських повстанців Вячеслава і Антона з такою драматичною долею тоді ж встановили і меморіальну дошку на приміщенні Луцького медичного коледжу: він неподалік колишньої Ринкової площі, місця їхньої страти. Біля неї і відбувся мітинг, участь в якому з політичних сил брала тільки “Свобода”.
Наталія МАЛІМОН, “День”, Луцьк.
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!
