Документ датовано 23 серпня 1918 року, в ньому старший прокуратор Генерального суду звертається до міністра юстиції.

"Не торкаючись права приватних осіб на вживання російської мови в їхніх відносинах з Державними інституціями, Генеральний суд на загальних зборах 20 серпня цього року <...> звернув увагу на бажаність видання нового закону про обов'язковість вживання української мови у відносинах між Українськими Державними інституціями", - йдеться в документі.

Прокуратор пояснює, що в 1906-му (часи Російської імперії) було ухвалено закон, який зобов'язував як держінституції, так і приватних осіб спілкуватися з державними установами виключно російською мовою. Після скасування цього закону в Українській Державі громадяни та інституції ніби як отримали право звертатися до органів держвлади мовами, які більше вживають.

За відсутності закону про державну мову на практиці це призвело до того, що частина держінституцій і приватних осіб продовжували вживати російську у відносинах з Українською Державою, аргументує чиновник. Зокрема Генсуд практично щодня отримував документи російською від різних судових установ.