Ми завершуємо тему, присвячену двадцятиріччю незалежності України (початок — «День» №146, 18 серпня та №147-148, 19 серпня 2011 р.). Пропонуємо вашій увазі думки експертів, до яких ми звернулися із запитаннями: на ваш погляд, які були досягнення та прорахунки за 20 років незалежності України? які шанси не було використано? де брати силу сьогодні і в чому може бути альтернатива існуючому розвитку країни?
«ПОСТКОЛОНІАЛЬНЕ МИНУЛЕ НЕ ЗНИКЛО БЕЗСЛІДНО»
Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, голова президії Житомирського обласного об’єднання Спілки економістів України, кандидат економічних наук:
— Безумовно, з висоти двадцятилітнього досвіду прорахунки в будівництві держави нам видаються якимись очевидними і зрозумілими, а тому існує спокуса з притаманним для українців мазохізмом посипати голову попелом. Українці люблять порівнювати свій добробут із добробутом європейських держав, не задумуючись щодо коректності таких порівнянь. Такі порівняння не шкідливі, а за певних обставин навіть корисні. Проте ми якось забуваємо, що складність і масштабність завдань, які мало вирішити українське суспільство на зорі незалежності, без перебільшення, не мали аналогів у світі. Не було світового досвіду трансформації командно-адміністративної економіки в економіку, що побудована на засадах ринку. Основи та принципи функціонування ринкової економіки були відомі багатьом, але бракувало фахівців, які б могли практично забезпечити такий перехід, ні у нас, ні, тим більше, на Заході. Чи могли люди з досвідом господарювання у плановій економіці ефективно створити нову — ринкову? Ситуація ускладнювалась ще й тим, що паралельно з інституціями ринкової економіки слід було закладати практично з нуля основні державні інституції — розбудовувати державу. Постколоніальне минуле не пройшло безслідно, воно скалічило ментальність українців: сміливість і рішучість витіснилась лакейством і пристосуванством. Національну свідомість за радянських часів було настільки підірвано, що українство сприймалось у пострадянському суспільстві на ріні злочинних нахилів. Ось звідки плазування перед чужим у всіх його огидних проявах, ось звідки страх бути українцем, а значить вільно дихати на власній споконвічній землі. Це важливо, оскільки на ефективне будівництво запрограмований тільки той народ, який чітко розуміє обриси майбутнього суспільства. У цьому ми відмінні від естонців, латвійців і латишів, а сьогодні й від грузинів.
Західний добробут у перші роки незалежності сприймався людьми у викривленому світлі. Спрощено: Захід — це так само, як у нас, тільки в магазинах відсутній дефіцит продуктів і вони кращої якості. Ніхто й не задумувався, що такий добробут забезпечується за зовсім інших соціально-економічних обставин, до чого наші люди виявилися непідготовленими. Радянські часи привчили людей до надмірного патерналізму, від якого так не хотілося відмовлятися. Крім того, наші люди добробут не завжди пов’язують з демократією та свободою у суспільстві як його необхідними умовами.
На розвиток пострадянської економіки України негативний вплив мала поспіхом проведена приватизація, яка відбувалася за жахливих умов первісного нагромадження капіталу, коли про перспективи економічного розвитку держави думалося щонайменше. Основною метою приватизації мало б бути створення ефективного власника, у нас процес витіснив мету — приватизація відбувалася задля приватизації, та ще й у інтересах наближених до влади людей. Під приватизаційний процес передусім потрапили найефективніші підприємства, а мало б бути усе навпаки. Це саме ті прорахунки, яких за певних обставин можна було б і уникнути.
За часи незалежності не вдалося створити сучасну структуру економіки, яка б забезпечувала конкурентоспроможність України на зовнішніх ринках, а також не вдалося позбутися енергетичної залежності від Росії. Енергозатратність української економіки не витримує жодної критики, а суттєвих кроків, щоб її зменшити, майже не зроблено. Чому? Простіше домовлятися про обсяги й ціну на паливно-енергетичні ресурси, ніж впроваджувати новітні технології. Зменшення енергозатратності економіки має бути головним завданням програми системної трансформації економіки України, яку й до сьогодні ще не розроблено. Згадайте Леоніда Даниловича: «Ви мені скажіть, що я маю будувати». Сказане у 1994 році не втратило актуальності й досі.
Чи були здобутки в економіці? Інколи ми вчилися на власних помилках. Наприклад, прорахунки у грошово-кредитної політиці, що спричинили гіперінфляцію початку 1990-х, стали позитивним досвідом для її вдосконалення на зламі століть. Електронну систему касових розрахунків в Україні було запроваджено раніше, ніж у Російській Федерації.
Державу будує еліта, а вона має бути професійною, щоб не наробити дурниць та мати бажання жити й працювати на благо суспільства. Можливо, остання фраза звучить дещо патетично, особливо на фоні всеохопного цинізму, але це так. Елітарність — це відповідальність за майбутнє своєї нації, а не за глибину свого гаманця.
Через двадцять років замислюєшся: чи могло б українське суспільство розвиватися за іншим сценарієм? Теоретично — так. Практично, враховуючи вплив соціальних, політичних, економічних чинників на його розвиток, — ні. Розвиток міг би бути тільки трошки відкоригованим. Можливо, висновок дещо категоричний, але основною рушійною силою суспільного прогресу є люди, а ніщо не є таким консервативним, як наші звички і вподобання у соціальній поведінці. Їхня інерція підминає нас під себе. Наприклад, можна публічно засуджувати корупцію, а особисті питання прагнути вирішувати за допомогою хабара. Отже, важливо — чи готові ми до змін? Здається, частина українців уже навіть «перезріла», а інша частина з упертістю, гідною кращого застосування, з усіх сил чіпляється за притрушені нафталіном цінності. Тільки тоді, коли українець не буде стояти осторонь вирішення важливих для суспільства проблем, тобто позбавиться суспільної байдужості, можливі суттєві зрушення в нашому житті.
«КЛАНОВО-ОЛІГАРХІЧНИЙ РЕЖИМ ЗБУДУВАВ КРАЇНУ У ВЛАСНИХ ІНТЕРЕСАХ»
Петро ВОЛЬВАЧ, голова Кримської філії НТШ, академік Української екологічної академії наук, доктор філософії в галузі біології:
— На жаль, маємо констатувати, що 20-річчя Незалежності ми зустрічаємо в умовах кризи нашої держави, яка переживає відступ від уже здобутих демократичних надбань. Серед здобутків України можна назвати лише те, що держава номінально існує, що є територія, кордони, населення, інші атрибути — президент, герб, прапор. Для відродження українського народу після стількох років радянського поневолення в ХХI столітті цього замало. Із СРСР Україна вийшла зі значним потенціалом, однак його зараз втрачено. Шлях України виявився складним, але після більше 350 років несвободи і не варто було сподіватися, що демократія буде легко збудована. До цього призвело те, що через відсутність близького державотворчого досвіду національно-патріотична еліта не змогла взяти владу і збудувати нову демократичну країну, а руйнування промисловості, сільського господарства, бездарна земельна реформа призвели до формування кланово-олігархічного режиму, який збудував країну у власних інтересах. Країною правлять 150 сімей олігархів, а не партії, не органи влади, не громадськість. Через це Україна втратила шанс стати членом Євросоюзу та НАТО — а саме це, і тільки це могло б гарантувати подальший демократичний розвиток та входження країни у світову спільноту! І тепер Україна є беззахисною в економічному та політичному аспектах, та навіть і в стратегічному та і в тактичному воєнному відношенні. Відбувається постійний процес зниження соціальних стандартів, рівня життя, страждають права і свободи громадян. Навіть ті соціальні досягнення, права і свободи, які були здобуті народом після помаранчевої революції, він ризикує втратити через їхню нетривалість та слабкість. Якщо ці процеси продовжаться, то неминучий соціальний вибух.
Продовження теми читайте на стрінці "Репортаж "Дня" в сьогоднішньому номері газети
Джерело: «День»
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!



