Закони творчості — може, ще дивовижніша річ (незрідка абсолютно незбагненна), ніж закони Всесвіту. Справді ж бо, чому чимало найяскравіших творінь про життя та природу рідної землі було написано на чужині, за тисячі кілометрів від Батьківщини? Чому шедеври часто народжуються у, здавалося б, нестерпно важких умовах — у в’язниці самотності (буває — і в буквальному значенні цього слова!), у задусі нерозуміння, байдужості, фальшивої зверхності та тупої ситості? Звичайно, час дозволив уже «відшліфувати» загальновживані (але — чи цілком задовільні?) відповіді: відрив від рідного краю дозволяє побачити улюблені, але фізично далекі картини, подоланні лише завдяки концентрації пам’яті, уяві та фантазії, у чистому сяйві природи, добра й краси. А трагічні обставини — лише переконують сильні душі, що шляху назад уже не буде, мости вже спалені (як кажуть, «у вогні броду немає»!). Все це так, але все одно залишається вражаюче відчуття загадки творчого натхнення: звідки з’являється це диво, воістину «чудо не від світу цього»?
І коли замислюєшся над цим — мимоволі згадуються шедеври Лесі Українки. Шедеври, створені там, тоді й за таких «обставин», за яких, здається, просто фізично неможливо було їх створити. Написані всупереч болю, душевному розпачу (це ж тільки у примітивних школярських підручниках можна було прочитати, нібито Лариса Петрівна Косач, будучи завзятою «революційною демократкою», не зазнавала ніколи жодних сумнівів, вагань та рефлексій!), принизливим матеріальним нестаткам, і головне — всупереч страшній апатії й національній зневірі переважної частини суспільства... А, окрім того, не можна забувати, що вершинний твір Лесі — драма-феєрія у трьох діях «Лісова пісня» — з’явився з-під її пера рівно 100 років тому, влітку 1911 року, в далекому Кутаїсі.
Проте звертатися думкою до «Лісової пісні» — для нас є насущно необхідним не тільки у зв’язку з «ювілеєм» твору. Справа в тому, що постає доконечна потреба відкинути архаїчні, вбого-школярські тлумачення цієї драми — вона подавалась як щось нестерпно-«солодкувате», вкрай сентиментальне, або ж як дитяча (мало не інфантильна) казочка, вільний політ абстрактної фантазії (хай дуже красивий), інтелектуальна гра авторки (ось що було абсолютно осоружним для Лесі Українки: жодного рядка вона не створила задля такої «гри»!) — і не більше від цього.
Продовження теми читайте в сьогоднішньому номері "Дня" на сторінці "Україна Incognita" в матеріалі Ігоря СЮНДЮКОВА
Джерело: «День»
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!



