Назва цієї статті — відповідь на запитання, яке я поставила у своїй книжці 2008 року «Ave, Europa!»: яке з двох «Ave» скаже Україна найближчими роками? Це буде «Ave» привітання Європі — чи «Ave» прощання з нею?
Збувся — збувається — найгірший сценарій.
Час безсилих інвектив інтелігенції. Інвективного безсилля опозиції. Суспільство в депресії й прострації, розбите на некомунікабельні групи населення, не об’єднані ні цінностями, ні інтересами, ні баченням майбутнього. Час радянського «кухонного» дисидентства, яке тепер пересунулось у блоги. Тут люди адресують свій відчай, лють, погрози існуючій владі, — але це анонімний відчай і лють, набрані на клавіатурі погрози: «Вы че, охренели? Себя, суки, продайте в рабство! Всю страну продали, уроды!»; «Их ждет петля, а не суд! Если до харьковских преступлений добавить сдачу трубы, вырисовывается государственная измена в корыстных целях. Вот истинное лицо этой уголовной своры». Ну, й вічне: «Банду геть!»
Символічний протест чорнобильців: у 1986-му вони рятували суспільство від ядерного монстра, який втілював у собі імперію, що розпалася, але тим більше смертоносну. Й сьогодні чорнобильці — у цілковитій, по суті, самотності — повстали проти вже політичного Чорнобиля. В Україні й справді рвонув четвертий реактор у політиці — й на суспільство осідає ядерний пил.
Не підтримані іншими категоріями населення, чорнобильці, виборовши аж (!) мільйон гривень, як донеччани, чи чотириста тисяч, як львів’яни, принижено розбредуться по домівках. Вони протестують у країні, де витрачається більше грошей на утримання владного апарату, ніж на оборону держави. Тому в цих умовах страждати, голодувати й навіть вмирати — це як скородити лопатами радіоактивний графіт.
Історія повернулася навспак. Тупо обертається навколо власної осі. Все повторюється — тільки в ще потворнішій, ще вульгарнішій формі. Українським гімном уже можна оголошувати «Мурку». Політики немає — є «наполнение общака» між братвою. Тимошенко, яка про це попередила, знову сидить — тільки тепер уже «назавжди», як каже її адвокат. Зате кримінальну справу проти Кучми закрито, а вбивство Ґонґадзе не розкрито. Молох олігархату розростається, як гігантський спрут. Півсотні сімей розподілили між собою ресурси 46-мільйонної країни. Кожна «реформа» наближає суспільство до стану жебрацтва, а країну — до колапсу. Країна перед вибором — здача ключових стратегічних активів чи технічний дефолт? Сьогодні країна втратить ГТС, а завтра землю. Розгортається перед очима ЕСХАТОЛОГІЧНИЙ СЦЕНАРІЙ МАЙБУТНЬОГО. А атомізоване суспільство зосереджене на атомізованих проблемах — в ілюзії, що якійсь категорії підвищать зарплату, якійсь — збережуть пільги, десь іще якийсь міліметр життєвого простору відвоюють. І так воно все, клаптик до клаптика, й самоорганізується.
У свідомості суспільства ніби цілковито виключився вимір майбутнього. Дожити б до вечора. А тим часом саме сьогодні відбувається ГЕОПОЛІТИЧНА КАТАСТРОФА, розлам української історії. Консолідуються найтемніші антидемократичні сили. Розростається територія країн-аутсайдерів без жодної перспективи розвитку, країн, що слугуватимуть сировинним придатком як західної цивілізації, так і східної. Й закінчиться це все знову крахом, подібним до падіння СРСР... А потім, коли решта світу буде вже на зовсім іншій стадії еволюції, відбудова в цих краях почнеться з нового розбитого корита. А корито — не найбільш надійний транспорт серед бур сучасності.
Продовження статті Оксани ПАХЛЬОВСЬКОЇ,читайте в сьогоднішньому номері "Дня" на сторінці "Суспільство"
Джерело: «День»
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!



