У суботу в Києві закінчився перший в історії форум ректорів педагогічних університетів, у якому взяли участь 20 ректорів європейських вищих навчальних закладів із 11 країн світу (Німеччина, Польща, Литва, Грузія, Словаччина та ін.), а також понад 50 ректорів вітчизняних вишів, а також громадськість та представники держави. Акцент форуму — в самій його назві — «Проблеми підготовки нового вчителя для Об’єднаної Європи ХХІ ст.». Як зазначив ректор Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова Віктор Андрущенко, на шляху до Об’єднаної Європи стають складні процеси інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. «У ході історичного розвитку європейська педагогіка сформувала своєрідну платформу цінностей, актуальну для всіх країн і народів континенту. Головними є людиноцентризм, толерантність, екологічна безпека, миролюбність, солідарність... Першим кроком на шляху до цього процесу має стати створення Консорціуму європейських університетів педагогічного профілю. Другим — розробка Концепції та звернення до урядів країн Європи з відповідною пропозицією щодо її реалізації. Третім — переведення проблеми в практичну площину з урахуванням усіх національних та інших особливостей країн європейського простору», — сказав Віктор Андрущенко. Представники педагогічної науки багато говорили про місію вчителя в суспільстві, про його сьогоднішній невисокий статус і про те, що саме на вчителеві лежить відповідальність за рівень духовності в соціумі. Як же повернути професії вчителя престижність, як зробити так, щоб учитель став авторитетом серед дорослих і дітей — «День» поцікавився думкою ректора Вільнюського педагогічного університету, професора Альгірдаса ГАЙЖУТІСА.
— Пане Альгірдасе, європейський форум ректорів проходить під назвою «Проблема підготовки нового вчителя для Об’єднаної Європи ХХІ століття». Яким ви бачите нового вчителя?
— Зараз і рівень підготовки вчителів, і їхня місія в суспільстві змінилися — в тому сенсі, що раніше соціальний престиж вчителів був дуже високим. Мої батьки та їхні батьки, які, до речі, говорили про незалежну Литву ще до Другої світової війни, завжди підкреслювали, що кожна людина, яка поважає себе й іншу людину, завжди знімає капелюха перед трьома людьми — вчителем, ксьондзом і лікарем. Ситуація дуже змінилася не лише в Литві чи Україні, а й у інших європейських країнах. Тому одна з найважливіших наших проблем — як у державі, так і в конкретному суспільстві — підняти соціальний престиж вчителя. А це пошана, особливе ставлення до вчителя. Не можу сказати, що зараз ми досягли якихось істотних результатів, про які я міг би відкрито говорити й подавати приклад. Якщо взяти ЗМІ, то дуже часто до них просочується багато всіляких негативних історій на тему школи. Немає позитивного бачення школи, підкреслення винятковості місіонерської професії вчителя. Хоча є по телебаченню передачі цікаві — їх значно менше — про внесок вчителя в розвиток конкретного талановитого учня, про роботу вчителів зі здібними, обдарованими дітьми, передовими учнями. Ви знаєте, що за радянських часів нас учили, що всі професії рівні й потрібні, що всі шануються. Але надто багато декларацій про рівність і почесність — і у результаті нічого подібного не виходить... Я — ректор профільного університету, а профільність університету — це дуже істотна складова. Торік європейська конференція ректорів педагогічних вишів проходила в Палермо в Сицилії. Вона була присвячена саме цій темі — профільності. Коли ми стали членами Європейського Союзу, з’явилися в освіті нові стандарти, загальні критерії (Болонський процес, Лісабонські стратегії) — це дуже добре. І ви будете в Євросоюзі, і вас усе це чекає, але був час, коли нам здавалося, що є надто багато нормувань. Але як людина, котра певний час була президентом усіх громадських організацій Литви, — так званого форуму майбутнього Європи, я розумію, що все це — істотна складова підготовки вчителя, який має бути готовим працювати в різних структурах, пов’язаних з освітою (муніципалітетах, різних організаціях, структурах). Вчитель не повинен уміти лише викладати математику, литовську мову або історію. Тому питання, як підготувати такого універсального вчителя, який міг би почуватися впевнено в різних структурах суспільного життя, причому в структурах, де функція вчительства — не найголовніша, але... й не другорядна, — головне для нас, нашого вишу.
Нинішня назва нашого університету — Вільнюський педагогічний університет, але нещодавно наш парламент ухвалив рішення назвати університет Вільнюським едукологічним університетом. Педагогіка становить основу едукології, а едукологія — це багато різних дисциплін, професій, пов’язаних з вихованням, освітою суспільства як такого. Причому школа — це серцевина всієї нашої роботи, а решта — адміністрування, менеджмент — усе, пов’язане з системою освіти. Бо якщо в суспільстві немає справжньої системи освіти, добра не чекайте. Тому що всім зрозуміло, що в цій системі ростуть наші діти. І від того, як вони проходять дошкільну підготовку, навчання в школі, у вишах, залежить те, якими будуть литовці, українці, німці й інші національності, і якими будуть їхні держави. Суть едукології базується на вузлі модерного суспільства як такого. Зауважу, що зараз у нас проходить реструктуризація й шкільної освіти, й вищої. Тому багато щоденних проблем, багато дискусій, психологічної напруженості і, думаю, деяких помилок.
Продовження теми читайте в сьогоднішньому номері "Дня" на сторінці "Суспільство" в матеріалі Оксани МИКОЛЮК
Джерело: «День»
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!



