Світова фінансова криза, арабські революції, підйом Китаю та інші глобальні тенденції свідчать про те, що світ знаходиться на етапі формування нових правил гри. Саме вони визначатимуть світову політику у наступні декілька десятиліть. Тому від того, як поведеться Україна в нинішніх умовах, залежатиме рівень її включеності в оновлену систему координат. Поки наша влада прагне встигнути і на Заході, і на Сході, провадячи політику позаблоковості, але без особливих результатів. А на внутрішньому фронті — під критику громадськості — проводить судові процеси щодо своїх основних політичних опонентів. Про проблеми, що стоять перед Україною, і способи їх розв’язання говоримо із політологом, директором Інституту глобальних стратегій Вадимом КАРАСЬОВИМ.
«УКРАЇНСЬКА ВЛАДА НАГАДУЄ КАНАТОХІДЦЯ»
— Пане Вадиме, резолюція Європарламенту по щодо України має двоякий характер: з одного боку, Європа критикує стан прав і свобод громадян в Україні, зокрема йдеться про справи Тимошенко, Луценка; з іншого — признається право України претендувати на членство в ЄС, а також рекомендується провести зустріч із Януковичем. Яка ваша оцінка?
— Ця двоякість відображає неоднозначність і амбівалентність ситуації на нинішньому етапі стосунків між Євросоюзом і Україною, як і ситуацію в самій Україні. Чому? Тому що подвійна сама економіко-політична і цивілізаційна географія України, а отже, і положення Януковича в країні. Причому воно не просто подвійне — воно постійно знаходиться в човниковому русі стиковки і розстиковки намірів української влади. Ситуація унікальна. Нам потрібно увійти до Євросоюзу так, щоб не налаштувати проти себе Росію, враховуючи також те, що як мінімум одна третина України географічно проросійська, а відповідно — ментально, інформаційно, психологічно.
По-друге, потрібно легітимізувати свою власність. Адже до влади прийшов великий олігархічний бізнес, що виник на хвилі реформ 90-х рр. Перед ними сьогодні стоїть завдання — зберегти, примножити і легалізувати свій бізнес як на зовнішніх, так і на внутрішніх легітимаційних ринках.
По-третє, забезпечити собі правову і політичну безпеку в разі зміни влади. Вони можуть легко оперувати словами: давайте жити за демократичними правилами. А якщо на сповна конкурентних виборах, в умовах соціальної нестабільності мас, виграє якийсь інший популістський лідер? Отже, виникнуть проблеми з внутрішньою легітимацією власності, а також політичною і правовою безпекою нинішніх еліт.
По-четверте, як забезпечити соціальну стабільність у суспільстві з урахуванням бюджетних ресурсів, які тануть? Адже відносна соціальна стабільність радянських і пострадянських часів мала універсальний ключ. Вся держава, вся політико-економічна організація пострадянських суспільств будувалася на бюджетній стабільності. Це дозволяло утримувати маси й еліти в умовах хоча й не стійкого, але популістського консенсусу. Зараз цього немає: «засіки батьківщини» вичерпані, а залучати дешеві позикові гроші немає можливості.
Таким чином, сьогодні українська влада нагадує канатохідця. Вона хоче до Європи, тому що це дорога до легалізації влади, власності, статусних позицій, це, врешті-решт, імунітет історії. Адже інакше немає гарантій, що Росія, яка дивиться на Україну не як Європа, або більші й потужніші східні еліти не проведуть рейдерського захоплення українських еліт зі всіма їхніми багатствами. Також немає гарантій, що не почнуться популістські повстання бюджетозалежних мас: чорнобильців, афганців, вчителів, лікарів..., яких не може задовольнити соціальнотанучий бюджет. Тобто європейський шлях — це об’єктивна необхідність, яку обійти неможливо. Але хочеться. Наша влада хоче бути в Європі на своїх умовах або, принаймні, аби ї розуміли і приймали такими, якими є, але не такими, якими мають бути.
Українська опозиція, на жаль, поки не виступає контрелітою, яка могла б у разі чого перейняти на себе владу і привести країну до Європи. Наша опозиція повинна пройти стадію творчого руйнування (за Шумпетером). Тобто вона повинна зруйнуватися — творчо стати іншою. А вона у нас або руйнується не творчо, або просто стоїть на місці. Сьогодні у опозиції немає інновацій, тому вона здатна лише на відлуння минулих ідей, намірів, дій. З іншого боку, Янукович тримає Тимошенко у в’язниці, бо розуміє — вихід її означає відтворення альтернативного полюса, до якого як до магніту притягуватимуться невдоволені еліти й бюджетозалежні маси.
Продовження теми читайте в сьогоднішньому номері "Дня" на сторінці "ТЕМА «Дня»" в матеріалі Івана КАПСАМУНА
Джерело: «День»
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!



