Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

ДЕНЬ.Чому народ стає жертвою своїх «слуг»?

1 вересня, 2011 - 12:36

Українські політологи сьогодні пропонують багато версій характеристики політичної ситуації в Україні. У засобах масової комунікації вони смакують різноманітні політичні «виразки», інколи доходячи до політичного мазохізму. До цього зводиться частіше майстерність і професіоналізм так званої політичної аналітики.

Проте сучасна ситуація в країні — це вже наслідок певних причин і умов. Саме розкриттю причин і умов, що породжують цю ситуацію в Україні, політологія мала би приділяти уваги найбільше, бо треба не насолоджуватися своїми живописаннями політичних патологій, а шукати шляхи їх лікування. Саме цього, на жаль, поки що немає.

Крім того, сьогодні політологія в Україні значною мірою уражена «комплексом войовничої антинауковості», що проник в усі сфери суспільного життя. Образно кажучи, Україна сьогодні — це якась антинаукова країна... І дехто із так званих «слуг народу», користуючись таким станом речей, з цього має величезний зиск!

Ті поодинокі спроби докопатися до причин і умов, що породжують негаразди в політичній сфері, зупиняються здебільшого на констатації дефіциту так званої «політичної волі». Виходячи з цього, політичним коментаторам залишається лише радити громадянам вимолювати у можновладців цю «хиренну» «політичну волю». І все! Питання про те, чому народ ніяк не діждеться цієї омріяної благодаті — доброї «політичної волі» від можновладців, чомусь політологами-мрійниками не ставиться і не вирішується. А робити це треба, щоб не лише констатувати політичну патологію, і зокрема патологізацію «політичної волі» в Україні, а й усувати зазначену хворобу.

«Політична воля» може бути спотворена (патологізована) двома способами: або бути слабкою, або перетворюватися на «політичну сваволю». В історії є приклади, у тому числі і в Україні, як народ, потерпаючи від слабкої «політичної волі» одних «слуг народу» і бажаючи від неї позбавитися, потрапляє у лабети інших політичних маргіналів, тобто тих, хто здатен лише на «політичну сваволю». Це закон політичного життя: народ з нерозвиненою політичною культурою — може вибирати лише з двох зол, і тому неодмінно стає іграшкою в руках політичних маргіналів, що є носіями політичної патології двох видів: або слабкої «політичної волі», або «політичної сваволі».

Дослідженням феномену народу як жертви політичних маргіналів має займатися спеціальна наука — політична віктимологія (від лат. victima — жертва).

Основне питання політичної віктимології можна сформулювати наступним чином: «Чому громадяни потерпають від «політичної волі», що набирає форми «політичної сваволі», чи слабкої «політичної волі» (тобто, чому вони є політичними потерпілими, жертвами «слуг народу»), замість того, щоб бути джерелом влади, покликаної забезпечувати процвітання народу?». Відповідь на це запитання має бути наступною: тому що українські громадяни повинні, але не можуть забезпечити таку владу! Але це не вина їх, а біда! І ця біда полягає у тому, що народ не має поки що розвиненої належним чином політичної культури! Колишній тоталітарний режим позбавив українців можливості мати таку політичну культуру. У цьому драматизм політичної ситуації в Україні...

Таку відповідь дає нам політична віктимологія про причину перетворення народу на жертву політичних маргіналів. Усі інші чинники (зокрема, недоліки законодавства тощо) — то лише умови, що сприяють політичній віктимізації народу.

Українські політичні маргінали, що ховаються під будь-якою «барвою» політичної палітри — і «ліві», і «праві», є зазвичай лише «фарбованими лисами». З допомогою «політичної мімікрії» вони, під час так званих «демократичних виборів», отримують владу з рук тих громадян, які через недостатній ще розвиток політичної культури і брак демократичного досвіду не здатні розпізнати їх справжню «лисячу» сутність. Якщо дослідити феномен демократії, зокрема у Стародавніх Афінах, то можна дійти висновку: демократія є справжньою лише тоді, коли громадяни мають належну політичну культуру, без політичної культури громадян у країні може бути лише псевдодемократія. Саме псевдодемократію використовують для заволодіння владою політичні маргінали в Україні, підступно стаючи «слугами народу». А для боротьби зі своїми противниками вони користуються таким «зручним» інструментом державної влади, як кримінальна юстиція, зазвичай зловживаючи ним. Саме так буває за тоталітарних режимів, і не лише.

І тут слід звернути увагу на ще одну соціальну ілюзію, яка сьогодні мусується в Україні. Йдеться про феномен «громадянського суспільства». Сьогодні в Україні дехто вбачає у ньому «панацею» від зловживань владою з боку так званих «слуг народу». Проте громадянське суспільство теж може виконувати свою справжню роль лише у тому випадку, якщо громадяни, що його складають, мають належну політичну культуру. Інакше громадянське суспільство перетворюється на «натовп» політично безкультурних громадян, з усіма притаманними йому властивостями. Про це свідчить, зокрема, той факт, що сьогодні в Україні інститути громадянського суспільства не менше корумповані, ніж інститути держави.

Згідно з твердженнями політичної віктимології, політичні маргінали, отримавши владу, роблять у країні ті посягання на інтереси народу, які їм «дозволяють» робити самі ж громадяни, що не мають належної політичної культури. Наприклад, хіба це не громадяни м. Києва з власної волі дали можливість для посягань на їхні інтереси «молодій команді» Леоніда Черновецького? Ця драматична ситуація пояснюється тим, що вони самі створили собі «кумира» і дали йому можливість для посягання на їх інтереси тому, що не мали належної політичної культури, яка створила б імунітет проти його політичних «гіпнотичних чарів». 

Продовження матеріалу Олександра КОСТЕНКА  читайте на сторінці  "ПОДРОБИЦI"

Джерело: «День»

Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ