Політичні дискусії з телевізорів перекочовують в інтернет. Невдоволення діями влади українці висловлюють кліками та коментарями, пише Христина Бердинських у №45 журналу Корреспондент від 18 листопада 2011 року.
Костянтин Усов, журналіст програми Знак оклику на телеканалі ТВі в середині жовтня зафіксував на камеру таємну зустріч начальника слідчого відділу Генпрокуратури Олександра Іщука з ключовим свідком у справі екс-міністра МВС Юрія Луценка – Валерієм Мельником, інформує Корреспондент.
Сюжет про те, як слідчий пропонує Мельнику "подумати, які свідчення давати в суді", не тільки вийшов на TBi, а ще й, потрапивши в інтернет, став дуже популярним серед інтернет-користувачів, набравши 39 тис. переглядів.
Такий мережевий успіх невипадковий. Саме український сегмент Всесвітньої павутини сьогодні стає головним опозиційним інформаційним каналом і майданчиком для обговорення негативних сторін нинішньої влади. Користувачі миттєво підхоплюють всі антиурядові новини.
Приклад – ще один сюжет ТВі, цього разу про запаморочливу кар'єру наймолодшого українського генерала – 33-річного заступника голови Держслужби спеціального зв'язку та захисту інформації України, який роз'їжджає на дорогому Maybach ціною $ 300 тис, біографія якого не віщувала подібного кар'єрного зльоту… За перший день перегляду на сайті Кореспондент.нет він набрав понад 10 тис. переглядів і став другим за популярністю за день.
Показово, що супутниковий канал TBi, що входить лише до другої десятки за чисельністю аудиторії в країні, чи не єдиний телеканал, який гостро критикує владу. А ось на просторах інтернету картина зворотна – на цій території владу майже не хвалять.
За словами експертів, обговорення гострих тем української політики з екранів телевізора впевнено йде в онлайн, і Мережа стає майданчиком для неофіційних і не контрольованих владою дискусій, які формують громадську думку значної частини населення України.
"По суті, українське телебачення сьогодні не виконує головної функції журналістики – підтримки важливих дискусій у країні, відстеження порушень і пошуку рішень", – каже Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації. Тому об'єктивну інформацію про події у країні все частіше шукають в інтернеті.
Максим Саваневський, автор проекту Watcher, додає, що сьогодні Мережа стала місцем, де виявляють активність переважно люди, незадоволені нинішньою владою. І якщо ще рік тому вони просто випускали пар в соцмережах, то сьогодні все частіше закликають користувачів до активних дій – участі в акціях протесту, флешмобах.
"Та політична сила, яка зможе знайти якусь спільну платформу або спільний інтерес для сотень і тисяч таких розрізнених онлайн-груп, зможе зробити в країні практично все", – упевнений експерт.
Широке охоплення
"Це – ми. Нас поки що четверо. Тут ми будемо розміщувати всю інформацію про наші подальші проекти, пов'язані з інтернет-телебаченням", – написав 15 листопада на фейсбук-сторінці під назвою Четверта студія журналіст Мустафа Найєм. І нижче додав, що в одному зі столичних кафе в цей день відбудеться зустріч всіх охочих обговорити інтернет-марафон, присвячений сьомій річниці Помаранчевої революції. Він буде транслюватися в інтернеті 22 листопада.
Це вже не перший такий суспільно-політичний проект. Ще 28 лютого журналісти, письменники, художники і музиканти в режимі онлайн обговорювали підсумки першого року правління Віктора Януковича. Той марафон переглянули 30 тис. осіб, а трансляція велася на дев'яти онлайнових ресурсах.
У Мережу журналістів і працівників телебачення потягнуло тому, що тут можна відступити від будь-якого формату, а онлайн-аудиторія більш активно залучена в процес спілкування – вона не тільки читає новини, а й активно коментує їх, сперечається, виробляючи спільну позицію.
До того ж українське телебачення все далі відходить від політики. Результати моніторингу новин провідних каналів за грудень 2010 – жовтень 2011 року, який провела Академія української преси, свідчать: частка інформації про політику скорочується в порівнянні з попередніми періодами. Цього року телеканали три чверті своїх новин присвячували українським подіям, але лише кожна п'ята з них стосувалася політики.
А в Мережі сьогодні зосереджена відносно велика аудиторія – третина населення країни, або понад 14 млн українців. Щоправда, це втричі менше числа телеглядачів.
За даними дослідження компанії InMind, проведеного у вересні 2011-го, майже 10 млн присутні в онлайні щодня. І вони представляють найактивніші групи населення країни: 56% користувачів проживають у великих містах з населенням понад 100 тис, 82% – люди у віці від 15 до 44 років.
Лише частина з них заходять в інтернет, щоб дізнатися якісь новини, більшість же користуються лише електронною поштою та сайтами типу Шукаю роботу, каже політтехнолог Денис Богуш.
Зате "меншість", яка складає решту, – лідери думок й активна молодь. Саме ці люди сьогодні і є найбільш динамічною протестною частиною населення – тобто тими, хто незадоволений і владою, і опозицією. А отже, симпатії чи антипатії цієї групи можуть вирішити результат майбутніх виборів-2012.
Пасивне невдоволення
Віталій Мороз, керівник програм нових медіа Інтерньюз-Україна, каже, що майданчиком номер один для протестного виборця зараз став Facebook. На цьому ресурсі переважно реєструються люди, які мають право голосувати, а не підлітки – контингент соцмережі Вконтакте.
Розуміючи це, саме на Facebook відкривають свої акаунти народні депутати – тепер у цій мережі, за даними Мороза, зареєстровано близько 40 парламентаріїв, причому 30 з них від опозиції.
Парадоксально, але і влада, що має широкі можливості рекламувати свої дії через ТБ, теж потягнулася за мислячим електоратом. У прем'єр-міністра Миколи Азарова вже є своя сторінка в Facebook, а на одному із засідань Кабміну він закликав міністрів піти за його прикладом.
Щоправда, поки що Facebook або який-небудь інший ресурс не став загальнонаціональним дискусійним майданчиком. У Мережі є безліч різних груп, різних за чисельністю і напрямом думок: хтось обирає віртуальний парламент як альтернативу чинним політикам, хтось закликає вийти на акції протесту, а хтось просто доносить до суспільства інформацію про правопорушення, допущені владою.
У кожному разі в котлі онлайну варяться думки, а не ідеї конкретних дій. "Місцева" аудиторія пасивна. "Вони на вибори не підуть. А підуть бабусі й дідусі, які не знають таких слів, як "фейсбук" або "твіттер", – вважає Богуш.
Свій протест проти дій влади користувачі поки що висловлюють одним кліком або коментарем, не виходячи з будинку або офісу. Крім того, у соцмереж, на думку Мороза, є істотний недолік – їхня аудиторія схильна до ефекту забуття: інтерес до гарячих тем швидко згасає.
Але ситуація може змінитися, впевнені експерти. Наприклад, в Білорусі інтернет залишився єдиним джерелом отримання об'єктивної інформації й останнім бастіоном вільнодумства.
Ірина Віданова, головний редактор білоруського мультимедіа-журналу 34, про посилення ролі інтернету в Білорусі розповідає Корреспонденту мовою цифр. З 9,5 млн жителів цієї країни 1,6 млн регулярно читають новини та інформаційні сайти.
І якщо у 2010 році відвідуваність восьми незалежних новинних ресурсів зросла на 82%, то після грудня 2010 року, коли Олександр Лукашенко знову став президентом, а в країні посилилися репресії, їхня аудиторія збільшилася на 150-200%. І тепер за допомогою Мережі в країні організовують всі акції протесту.
В Україні ситуація ще не дійшла до білоруського варіанту. Але якщо економічні та політичні свободи будуть надалі обмежуватися, це може вивести на вулиці навіть ледачих мешканців інтернету.
За словами Мороза, сьогодні лише 5-10% користувачів соцмереж готові продовжувати протест в інших формах, у тому числі вуличних. "Але якщо настане Майдан-2, то ці 5-10% приведуть за собою решту 90%", – упевнений експерт.
Джерело: Корреспондент
Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!



