Помер відомий мовознавець, політв'язень та учасник руху опору Ростислав Доценко

24 жовтня у  Києві помер відомий перекладач, літературний критик, мовознавець та прозаїк

Ростислав Іванович Доценко був учасником українського руху опору, політв'язнем радянських тюрем і концтаборів (1953-1963 рр.). Член Національної Спілки письменників (1986), Всеукраїнського товариства політв΄язнів і репресованих. Лауреат літературних премій ім. М. Рильського (1993), М. Лукаша (2000). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007).

1950 року Ростислав Доценко закінчив середню школу і вступив до Київського університету на український відділ філологічного факультету.
14 лютого 1953-го був заарештований під час останньої хвилі сталінського терору за звинуваченням в «антирадянській пропаганді», за поширення творів «буржуазно-націоналістичних» письменників (М. Грушевського, В. Винниченка та ін.). Навесні 1953 р. засуджений Київським обласним судом за ст. 54-1 ч. 2 на 8 р. ув'язнення. Доценко працював у концтаборі в Куйбишевській обл. на будівництві Волзької ГЕС, де став співзасновником «Групи революційних марксистів», яка ставила за мету поборення тоталітарного режиму в СРСР, за що 1956 дістав ще 7 р. ув'язнення. Відбував його на Далекому Сході, на Тайшетській трасі та у мордовських таборах. Познайомився з митрополитом Йосипом Сліпим, Володимиром Горбовим, Петром Дужим, Святославом Караванським, Юрієм Литвином та іншими політв'язнями.

У квітні 1963 р. Ростислава Івановича звільнили. На основі довідки про зняття першої судимості йому вдалося поновитися в Київському університеті. Саме тоді Доценко познайомився і заприятелював із шістдесятниками - Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Аллою Горською, Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою та іншими.

У1965-у Ростислав Доценко закінчив університет, працював у редакції зарубіжної літератури в Держлітвидаві. Підготував кілька десятків перекладених видань (зокрема 12-томник Дж. Лондона, 1969-1972). Після відмови співпрацювати з КДБ, його звільнили з видавництва. У 1974 р., після тривалих пошуків, вдалося влаштуватися на роботу в Республіканській сільськогосподарській бібліотеці. З 1988 перебував лише на творчій роботі.

Попри постійні політичні «догани» за радянських часів, у творчому доробку Р. Доценка чимало перекладів творів англійської, ірландської, американської, польської та інших літератур. Зокрема це твори О. Вайлда «Портрет Доріана Ґрея» (1968), Ф. Купера «Останній із могікан» (1969), В. Фолкнера «Крадії» (1972) і «Домашнє вогнище» (1983, співпереклад з В. Корнієнком), Ч. Діккенса «Великі сподівання» (1986), М. Мітчелл «Розвіяні вітром», повісті та оповідання Е. По, М. Твена, Дж.-К. Джерома, Ф. О'Коннора, В. Скотта та ін., збірки ірландських народних казок, англійських та ірландських приказок і прислів'їв. Доценко переклав з англійської літературознавчі праці Ю. Луцького «Між Гоголем і Шевченком» (1998), Ю. Шереха-Шевельова «Пролегомена до вивчення мови та стилю Г. Сковороди» (1998). У творчому доробку багато статей із проблем мовознавства, фольклористики, переклади справи, бібліографії з історії українського друкарства, політичних репресій і голодомору тощо. Доценко — автор циклу біографічних нарисів «Україна без українців» — про письменників і громадських діячів, жертв політичних репресій (О. Кониського, М. Хвильового, А. Кримського, М. Зерова, Ю. Липу, О. Телігу, Ю. Литвина та ін.) Упорядкував збірку творів Л. Гребінки «Радість чорноземна» (1990), Л. Лимана «Пам΄ять» (2002), Ю. Литвина «На лезах блискавок» (2009). Численні переклади та літературознавчі статті Доценка друкувалися в українській та закордонній пресі. Доценко також є автором близько двох тис. напівафористичних «Думок проти ночі» — філософсько-викривальних роздумів про окупаційні режими.

Джерело: День