Українці вшановують пам’ять членів ОУН, розстріляних у Бабиному яру

У ці дні ми вшановуємо пам’ять членів українського національного підпілля ОУН, які були розстріляні німецькими окупантами у Бабиному яру наприкінці лютого 70 років тому.

Про це 27 лютого ЗІКу повідомили в Львівській крайовій організації Української партії.

За свідченнями істориків, яскравий спалах національного життя в українській столиці, творений похідними групами ОУН у 1941 році, не міг не бути поміченим німецькими окупантами. Дуже скоро виявилося, що реальний спротив німецькій владі у Києві становлять лише українські націоналісти. У лютому 1942 року гестапо здійснило масові арешти українського національного підпілля. Схоплено видатну поетесу, керівника Спілки українських письменників, головного редактора тижневика «Літаври» Олену Телігу та її чоловіка – інженера і відомого кобзаря Михайла Телігу. Свою смерть у Бабиному яру знаходять і поет-закарпатець Іван Рошко-Ірлявський, публіцист і кандидат на керівника референтури молоді ОУН Іван Кошик, перекладач Роман Фодчук, драматург професор Костянтин Гупало. Гестапо арештовує київського міського голову, члена Української Національної Ради в Києві Володимира Багазія, зусиллями якого восени 1941 року в окупованому Києві була організована діяльність служб міського господарства і за сприяння якого газета «Українське слово» отримала редакційне приміщення і друкарню. Усіх їх, разом з іншими членами ОУН, було розстріляно наприкінці лютого. В цей же час заарештовано і фактично знищено у повному складі Дарницьку сотню Буковинського куреня. До кінця лютого 1942 року у Бабиному Яру було розстріляно 621 член ОУН. Всього ж, за даними Проводу ОУН, оприлюдненими у квітні 1946 року, під час німецької окупації України 1941–1944 рр. ОУН втратила 4756 членів, в тому числі 197 членів вищого керівного складу, починаючи від районних (повітових) керівників. Загинули 5 членів Проводу, що були іменовані на свої посади ще полковником Євгеном Коновальцем, та 6 крайових провідників поодиноких українських земель.

Пізніше відомий літературознавець, соратник О.Ольжича Олег Лащенко цей період українського національного підпілля охарактеризував так: «Зназовні трагедія лютого 1942 року може видаватися лише епізодом війни, коли потоками точено українську кров, проте, коли розкриємо цю трагедію, то побачимо, що вона – одна з кривавих вершин не тільки нашого культурного процесу, але й усього спротиву за останньої війни. Лютим 1942 року замикається київський період організованої боротьби українського націоналізму». 

Джерело: Західна інформаційна корпорація