Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Помер провідний актор Національного академічного театру ім. Лесі Українки Давид Бабаєв

24 листопада, 2019 - 15:16
Фото: Олена Францева

В ніч з 23 на 24 листопада пішов з життя провідний актор Національного академічного театру імені Лесі Українки.

Тиждень тому здоров’я 76-річного актора раптово погіршилося, «швидкою» його було доставлено  до «Феофанії». Боротьба за життя тривала кілька днів, проте хвороба перемогла...Смерть Давида Володимировича - величезна втрата для театрального мистецтва нашої країни. 

Бабаєв грав на сцені Театру ім. Лесі Українки майже півстоліття. У його творчому доробку понад 50 вистав, серед яких легендарні «Школа скандалу», «Пані міністерша», «Наполеон та корсиканка», «Останнє кохання», «Уявно хворий»…

Попри високу затребуваність артиста у зрілі роки та неймовірну популярність серед глядачів, не можна сказати, що творче життя Давида Бабаєва було безхмарним і легким.

Закінчивши школу, юнак навіть не мріяв стати актором, хоча й захоплювався театром. «Вступати на акторське не наважився, розумів, що для мене шлях туди закрито. До Київського театрального приймали за зовнішністю: Треба, щоб парубок був високий, стрункий, плечистий, щоб голос мав могутній…». Голосом, щоправда, Господь мене не обділив, а ось зовнішністю володію нестандартною. З такими даними шансів потрапити на сцену небагато», - згадував актор в одному із своїх інтерв’ю. Закінчивши Естрадно-циркове училище за спеціальністю конферансьє, Давид Бабаєв працював в Архангельській філармонії та роз’їздив з концертами по всьому Радянському Союзу. Ані заробітку, ані надій на блискуче акторське майбутнє естрадні виступи не давали. Аж ось – щасливий випадок – Театру Лесі Українки на роль Гриші Рєдозубова у виставі «Варвари» знадобився «молодий товстий хлопець». Давид Володимирович розповідав колегам, як - щасливий - навмисно ходив Хрещатиком із кінця в кінець в надії зустріти когось із знайомих і на питання «Як справи?» гордо відповісти: «Мене прийняли в театр Лесі Українки!».

Проте ще багато років актор грав ролі без слів та численні епізоди, допоки не зустрів «свого» режисера. У віці 52 років Давида Бабаєва було назначено на роль сера Пітера Тізла у «Школі скандалу» Р.Шерідана у постановці Михайла Резніковича. «Звичайно, це сталося дуже пізно. Але як писав в одній із своїх статей Михайло Юрійович – саме тоді з’ясувалося, що я готовий зіграти головну роль. Готовий технічно й професійно. Роки роботи на ролях другого плану не пройшли дарма – я не втратив акторської форми», - пояснював Давид Володимирович.

Саме зі «Школи скандалу» почався кар’єрний зліт, зірковий час Давида Бабаєва. Його неймовірне уміння поєднувати комедію з драмою, балансування від смішного до трагічного змушувало глядачів сміятися й плакати одночасно. Його герої – чарівні веселуни, наївні простаки, зворушливі романтики підкорювали серця театралів. Театрознавці писали, що на сцені Давид Бабаєв передавав трагедію одинокості, долаючи грайливість, легкість деяких п’єс. У «Наполеоні та корсиканці» І. Губача йому вдалося передати характер французького правителя, попри відсутність щонайменшої портретної схожості та пережити на сцені трансформацію жорсткої, владної людини у розгубленого, розчавленого життям чоловіка, котрий, попри все не втратив здатності любити. У виставі «Дон Кіхот. 1938 рік» за М. Булгаковим акторові вдалося побороти стереотип та створити на сцені Санчо Панса як особистості, людини чуйної та благородної. Наївним і водночас хитрим був його Арган з «Уявно хворого» Ж.-Б. Мольєра…Здавалося, майстер комедій, найвідоміший французький класик писав свого героя саме з такого актора. Неймовірне почуття гумору та жага до життя, притаманні Бабаєву, у цій виставі знаходило відгук глядацької зали з перших хвилин. Це було, дійсно, свято театру! Та й у закулісному житті мало кому вдавалося побачити актора без привітливої усмішки, оригінального жарту. Хоча сам він якось підкреслив: «Так, з почуттям гумору у мене все в порядку. А от стосовно веселості… Я – сумний оптиміст. Не балагур, не веселун. Скоріше – мовчун».

Особливою для Давида Володимировича була роль Гаррі в «Останньому коханні» В. Мухар’ямова за мотивами творів І. Башевіса Зінгера. За сюжетом літній чоловік зустрічає пізнє кохання, і оживає на очах, відчувши взаємність. Прониклива історія, по-акторськи зігріта природною чуйністю і ранимістю Давида Володимировича стала улюбленою для тисяч глядачів. Саме «Останнє кохання» стало останньою виставою видатного актора. Ніхто й подумати не міг, що в той вечір актор востаннє вийде на сцену і щирі глядацькі оплески почує теж востаннє…    

  Анастасія Германова

Читайте "День" в Facebook, Тwitter, дивіться на Youtube та підписуйтесь на канал сайту в Telegram!

Джерело: День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ