У Львові представили Сад Шевченкового слова

Поетичний квест з нагоди 200-ліття Тараса Шевченка та 170-ліття Львівської політехніки організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка». І це перший у Львові поетичний захід, котрий завдяки Шевченкові й поезії об’єднав активну студентську молодь у літературній тереновій грі «Сад Шевченкового слова»! Відбувся квест у всеукраїнській колисці національного духовного єднання – квітучому «Саду світового українства», за підтримки Музею народної архітектури і побуту «Шевченківський гай». Співорганізатор заходу – Народний дім «Просвіта» Львівської політехніки.

Взяти участь у грі кликали «розумних, цілеспрямованих та кмітливих, аби згуртуватися у любові до рідної землі, мови та слова». Як розповів «Дню» один із організаторів заходу Богдан Сиванич, зголосилося багато активних студентів з молодших і старших курсів, але, на жаль, квест не передбачає великої кількості учасників. Отож участь у грі взяли  чотири команди (в кожній – по п’ять осіб): «Патріоти» з Інституту будівництва та інженерії довкілля, «Дзюня» з Інституту гуманітарних та соціальних наук, з «Гайдамаки» Інституту економіки і менеджменту та «Світло» з Інституту гуманітарних та соціальних наук. Кожна команда отримала спеціальний маршрут і завдання-питальник, котре організатори складали з питань, що здебільшого стосувалися творчості Шевченка. «Тобто ставимо собі за мету збудження зацікавлення до поезії Тараса Шевченка зокрема і поетичної творчості загалом, а квест – молодіжна форма, яка добре цьому сприяє», – говорить Б.  Сиванич. Достатньо велику частину квесту становили завдання на фізичну активність, отож, говорить Богдан Сиванич, «наш квест – літературно-спортивний захід».

Опісля учасники і гості заходу мали можливість поспілкуватися з відомими літературними мистцями сучасності – лауреатом Шевченківської премії поетом і громадським діячем Ігорем Калинцем та поетесою і перекладачем Маріанною Кіяновською.

Перемогла у грі команда «Світло», яка не тільки вразила знанням творчості Шевченка, а й неабияким спортивним завзяттям. Її учасники – капітан Ольга Шмакова, Валентина Каменєва, Христина Кацюба, Наталя Гнип та Марина Нестерчук отримали інтелектуальні призи – «Кобзарі» від «Просвіти», поетичні збірки від української письменниці, літературознавця, прозаїка, драматурга і перекладача Віри Вовк, яка пише українською, німецькою і португальською мовами і мешкає у Бразилії, а також солодощі від депутата Львівської обласної ради Оксани Юринець (фракція «Удар»).

Коментар

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка»:

–        Ми довго йшли до ідеї проведення цього заходу, бо розуміли, що в час, дуже складний до України, Шевченко, у рік його 200-ліття, ожив для нас у зовсім інших вимірах. Він вийшов із концертних залів і ступив на бруківки наших майданів і вулиць… Фактично період Революції Гідності та й зараз, період оборони нашої держави від агресора проходить під знаком Шевченкового «Борітеся – поборете». Тому ми цей захід вирішили зробити виключно для молоді – «Сад Шевченкового слова», слова, яке проросло сьогодні і мусимо його плекати. Невипадково ми вирішили розпочати цю акцію і завершити її у Саду світового українства – в саду, який ми висадили разом із головним редактором всеукраїнського часопису «День» пані Ларисою Івшиною, втіливши її ідею, ректором Львівської політехніки професором Юрієм Бобалом, міським головою Андрієм Садовим. Цей сад – символ єдності, духу і чину українців в Україні і поза нею, що всім нам зараз дуже і дуже потрібно! 

Я згадую слова Шевченка, які він написав після свого заслання у 1857 році: «Оце все моє невимовне тяжке горе, усі різні недуги мої, оце приниження минули, ніби не зачепили мене. Найменшого сліду вони не залишили. І я з глибини моєї дякую Богу за те, що він не дав отому страшному досвіду  зачепити своїми страшними пазурами моїх думок, поглядів і вірувань..» (див. книжку із серії «Підривна література» з «Бібліотеки «Дня» «Тарас Шевченко. Щоденник». – Ред.).

Будуть ще довго точитися дискусії про те, чи варто робити із Шевченка ікону, чи варто його сакралізувати?.. Але насправді мільйонам людей є байдуже, про що сперечаються науковці, про що говорять учені мужі. Для нас усіх важливо, щоби ми відкрилися до слова Шевченка, щоби відчули його серцем, душею і, що найважніше, – розумом. Тому ми однією з умов участі у цьому квесті поставили: читати «Кобзар», читати поетичні і прозові твори і взагалі – довідуватися про Шевченка.

Хочу наголосити, що проект газети «День» «Неканонічний Шевченко»  дає великі можливості тим, хто не має можливості мандрувати стежками Шевченка по Україні, хто не може поїхати на його могилу, відвідати Національний музей Тараса Шевченка у Києві. Не біда! Все це можна знайти на сторінках «Україна Інкогніто».

Нам дуже важливо потлумачити молоді, що все, що зараз відбувається в Україні, – не є випадковість. Це фактично є реалізація політики Московії, яка проводилася століттями. Згадаймо хоча б зустріч Тараса Шевченка з Яковом де Бальменом, який був нащадком шотландських рицарів, приятелем Тараса Григоровича й ілюстратором рукописного Кобзаря 1844 року, і слова Шевченка: «Не за Україну, а за її ката  довелось пролить кров добру, не чорну». Знаємо, що де Бальмен загинув у складі російського експедиційного корпусу на Кавказі... Як пише Іван Дзюба у своїй монографії, Шевченко дуже добре знав  цю методологічну схему «визволянства» упродовж всієї історії. Як далі пише Дзюба, «російська політика з давніх-давен виробила цілий сакральний ритуал визвольного таїнства у кращих традиціях римських завойовників. «Хоч би яку країну римляни захоплювали, вони робили це на заклик тубільців», – стверджує Макіавеллі». І це дуже добре екстраполюється в наші часи. Бо споконвіків, коли Росія поневолювала народ, вона оголошувала його спочатку братнім і рівноправним, дарувала усі «права», а потім йшла війною, щоби прилучити до цієї рівноправності та цих прав.  Це ми бачимо й зараз.

І дуже важливо, щоби наша молодь це добре розуміла. Нам важливо, щоби молоді люди доторкнулися до Шевченкових стежок  – хоча би у віртуальному просторі, щоби вони зрозуміли, де саме виріс Шевченко у духовного пророка, де саме знайшли свою ґенезу «Великий льох», «Чигирин» і «Розрита могила», як сформувалася його антимосковська концепція… Отож наше основне завдання у цьому заході – заохочення молоді до глибин Шевченкової думки.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів