Не нарікайте, що народ бідний, але робіть, щоби був культурний і тоді буде і матеріально щасливіший!
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Аншлаг на майданчику

Як популяризувати масовий спорт в Україні — поради відомого баскетболіста Станіслава Медведенка

Останнім часом помічаю на вулиці дедалі більше людей, що займаються вуличним спортом. Хтось бігає, хтось тренується зі скандинавськими палицями для ходьби, багато хто качає м’язи, боксує чи практикує йогу в різних, часто непристосованих для цього місцях, як-от лави у скверах чи галявини у парках. І хоч більшу частину карантину відвідування парків було заборонено, любов до здорового способу життя у декого брала гору над перепонами. Хтось займався тихенько, все-таки офіційні штрафи не надто приємні, інші навпаки — демонстрували у соціальних мережах свої досягнення.

Якось побачив на Фейсбук-сторінці Станіслава Медведенка фото з сином на баскетбольному майданчику, із підписом — «баскетбольна туса». Це стало приводом напроситися на розмову. Слава — найуспішніший український баскетболіст, дворазовий чемпіон НБА у складі «Лос-Анджелес Лейкерс». Медведенко став другим європейцем в «Лейкерс» — після Владе Діваца — за всю історію каліфорнійського клубу. Загалом у НБА провів сім сезонів. Грав на позиції «важкого» форварда. Займатись баскетболом почав досить пізно, в одинадцять років. Боявся, якщо гратиме, то виросте ще вищим. Його зріст — 208 сантиметрів.

Слава майже мій сусід, живе та тренує дітей у сусідньому мікрорайоні — Микільській Слобідці. Місцина знаходиться близько до заповідного урочища Горбачиха. Масив відомий скандальними забудовами, які зводять надто близько до річки Десенка. На пляж, поруч з яким на спортивних майданчиках грають у баскетбол, катаються на скейтах та займаються на турніках, проходжу повз блок-пост, який перекриває дорогу до новобудов. Взимку тут точились запеклі бої між місцевими активістами та забудовниками, під час яких навіть лунали постріли. До речі, Олена, дружина Слави, одна з найбільш активних захисників свого району від забудов.

На майданчику під одним баскетбольним кільцем грають з десяток дорослих місцевих, під іншим кільцем Слава з помічником тренують двох дітей. Поруч дружина Олена з донькою грають в теніс. Майданчик для тенісу не надто пристосований для гри. Асфальт старий, на задньому плані — новобудова та паркан. Тут і починаємо розмову про тренування та про розвиток масового спорту загалом. Далі — пряма мова Слави Медведенка.

«БАСКЕТБОЛ — УНІВЕРСАЛЬНА ГРА»

— До карантину ми займались тут регулярно, і мій син, і інші діти зі спортивної академії (на базі баскетбольного клубу «Ведмеді» працює баскетбольна школа Станіслава Медведенка. — Ред.). Також приходять місцеві мешканці, бачите, який аншлаг. Доводиться складати розклад, щоб усім було зручно грати. На нашому майданчику інколи навіть збірна України тренується у складі 3х3. З малими дітьми займаюсь через день, запрошую тренерів на поміч. Тут є і мій син. Він вже рік займається баскетболом. Взагалі, він любить всі ігри з м’ячем, але найбільше його зачепив саме баскетбол.

Зрозуміти, чи виросте дитина класним спортсменом, важко. Питання не в тому, чи талановитий ти, чи ні. Баскетбол — універсальна гра, можуть грати абсолютно всі, і високі, і низькі, і стрункі, і з надлишковою вагою. Усе залежить від характеру, упертості та здатності постійно тренуватися. Часто більшого успіху досягають працелюбні з характером, ніж фізично обдаровані.

На рівні держави, звісно, потрібно розвивати інфраструктуру, владати інвестиції у здоров’я людей. Це ж профілактика захворювань. Бюджет медицини та бюджет спорту неспівмірні. Але ж ефект від цих грошей зовсім різний. Здорові люди будуть менше хворіти, менше лікуватися, то менше треба грошей на медицину.

«НАМ ТРЕБА ЗМІНИТИ МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ МАСОВОГО СПОРТУ»

— Порівняно з моїм дитинством майже нічого в спортивній інфраструктурі не змінилося. Баскетбольних майданчиків і загалом спортивних об’єктів у місті не вистачає. Я не вважаю, що у дворах потрібно наставляти будь-де незрозумілої якості майданчики. Їх потрібно встановлювати концентровано у парках, де зможуть займатися діти зі спортивних секцій із тренерами.

Нам потрібно відштовхуватись не від спорту високих досягнень, а від фізичної активності та масового спорту. Я вважаю, що у нас неправильна модель розвитку, яка базується на спеціалізованих школах. Треба охопити спортом якомога більшу кількість людей, серед яких можна обирати найкращих спортсменів.

Свого часу я був радником міністра культури, молоді та спорту, ми готували стратегію розвитку спорту, котру мав затвердити Кабмін. Зараз її трохи змінюють, але, наскільки мені відомо, більшість наших задумок залишили. Основа стратегії проста — має розвиватися фізична активність та масовий спорт. Має бути статистика, скільки у нас працює майданчиків, повинна бути аналітика та розуміння, де що розвивати, де не вистачає інфраструктури, і треба рахувати  при цьому кожну гривню.

З радянських часів у нас залишилась мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл, але вона потребує величезного фінансування. Цю мережу потрібно замінювати на клубну систему. Організовуються клуби, приміром, у спортивних парках, людей тренують фахівці, потім клуби грають між собою, змагаються на турнірах. Що більше буде клубів, то більше в них прийде людей. І їм буде цікаво не просто прийти та пограти, а виступати за якийсь клуб, футбольний, баскетбольний чи навіть боксерський.

«У США «БОЖЕВІЛЬНА» ПРОПАГАНДА БІГУ»

— Київ зараз, на жаль, не є флагманом розвитку масового спорту в країні. Так, є велодоріжки, десь щось будується, але цього мало. Немає ніякої програми щодо створення нового та модернізації того, що є. Наприклад, в моїй академії займається 60-70 дітей, є три тренери. І нам дуже важко потрапляти у звичайні шкільні зали, за них зараз іде справжня боротьба.

Я багато років прожив у США та можу порівняти спортивні системи. У США багато витрат бере на себе місцева влада та муніципалітети, вони фінансують школи та спортивні ліги. Держава може лише спонсорувати великі турніри та змагання. Наші місцеві громади теж починають розуміти важливість спорту, починають будувати нові об’єкти. Знаю, що з’являються навіть льодові майданчики та басейни. Але вся ця ініціатива, на жаль, іде тільки знизу, немає ніякої підтримки та стратегії на державному рівні.

У США масовим спортом займається набагато більше людей, ніж у нас, десь 50% населення, тоді як у нас — 10%. У них просто «божевільна» пропаганда бігу. В Америці дуже дорога медицина, там розуміють, що вигідніше займатися профілактикою, ніж потім лікуватись.

Сподіваюсь, що карантин дав позитивний поштовх, і наші громадяни почали задумуватися про своє здоров’я, зрозуміли, що за гроші його не купиш. Це, мабуть, єдиний плюс від епідемії.

P.S. Повертаюсь додому берегом Десенки. На місці, де ще не так давно росли дерева та очерет, зараз бетон та пісок. Набережну бетонують під багатоповерхівки, які будуються поруч. Забудовник вважає, що гуляти по бетону краще, ніж на природі. Активістам вдалося зупинити знищення урочища Горбачихи усього за декілька десятків метрів від унікальної місцини — київської «Амазонії». Але чи надовго? І наскільки здоровими будуть мешканці новобудов, гуляючи у «кам’яних джунглях»?

Микола ТИМЧЕНКО, «День», фото автора

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів