Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Душа голосу

Думки, навіяні останньою прем’єрою франківців «Verba»

Спостереження: немає голосу без якості душі — набагато масштабніші сфери вокального мистецтва, де воно, можливо, найяскравіше виявляється. Голос кольору, лінії, ритму так само буває добре чутним і навіть перемагає слово.

На прем’єрі Національного театру ім. І. Франка «Verba» (з латині «Слово») за мотивами п’єси Лесі Українки «Лісова пісня» царювала особлива тиша. Відблиски щастя на обличчях глядачів освітлювали моменти пригадування улюблених віршів, якими власну конструкцію драми-феєрії збагатив автор вистави Сергій Маслобойщиков.

Хтось вважає Лесю Українку кращим поетом, ніж драматургом, хтось навпаки. Тавро «драма для читання» з її творів зняла Київська російська драма постановкою К. Хохлова «Кам’яний господар» у 1940-х і почала носити ім’я письменниці. Нині особлива зацікавленість українською драматургією минулих часів полягає у бажанні зрозуміти, довести, закріпити за достойною титул «класична».

Щоправда, буває коли режисерські концепції «класичність» доводять не відкриттям позачасового загальнолюдського, а здатністю твору вистояти у двобої з інтерпретатором.

«Verba» не осторонь цікавих розвідок Сумського обласного академічного театру драми і музичної комедії ім. М. Щепкіна, де режисер Сергій Павлюк досліджує ціну зради заради любові, жагу до життя, яка вбиває. У виставі Київського академічного театру юного глядача на Липках «Лісова пісня» (режисер В.Гирич) душі Мавки і Лукаша постають перед загрозою втратити свою самість і зотлівають у камері безвиході з дзеркальних стін (сценограф М.Френкель).

У 1995 році я поставив у «Сузір’ї» камерну оперу «Зачароване коло», музика В.Ракочі, драматург К.Демчук, яка довгий час працювала у Музеї Лесі Українки і була зачарована містичним фльором її життя. Мені дуже хотілося довести, що мистецька поведінка, засвоєння життєвих цінностей Лариси Косач часто-густо містифікувалися. Досі ми зберігаємо зменшену копію відомої скульптури К.Кальченко, яка з’являлася на привітання «Це ти, камінний!». Сергій Маслобойщиков, як і я свого часу, звернув увагу на цікавий епізод із післяжиттєвої біографії Лесі Українки. Її чоловік Климент Квітка, який овдовів у 33 роки, через доволі довгий час вирішив знов одружитися. Привів обраницю на Байковий цвинтар і попросив почекати, поки він біля могили Лесі Петрівни зрозуміє її ставлення до можливого шлюбу. Після дуже тривалого діалогу стомлений наречений сповістив про Лесине благословення.

Леся Українка — автор, який із небесних висот дуже ревно слідкує за своїми земними приходами. Як сподобається їй франківське запрошення, ми дізнаємося з біографії прокату вистави. Мені спектакль сподобався, і без напруження пророчих здібностей можу сказати, що в нього буде хороша фестивальна доля, можливо, навіть успішніша за прокатну на рідній сцені.

Тому що в ньому гармонійно співіснують академічний, музичний, «нобелівський» шари культури.

Тому що думка в ньому «ковзає поверх затоплених гребенів мови».

Тому що світ образів вистави і реальний світ спонукають роботу свідомості, освіченості, пам’яті.

У роботі Ж.-Л.Бюффона «Природна історія» наголошується: «Природа і людина розвиваються своїм шляхом за іманентними законами природи, а якщо так, то навряд чи вони потребують божественного втручання і релігійної моралі з її поняттям гріха».

У творі С.Маслобойщикова, здається, немає жодних релігійних мотивів. Проте йдеться про гріх фундаментальний — невміння, нездатність, небажання почути себе, ближнього, світ Божий.

Тільки взаєморозуміння і дружелюбна рівноповага створюють гармонію людини з усім, що її оточує, бо все має душу. Просто той, хто в скелі сидить або греблю рве, живуть із нею з тих часів, ще як людини не було, і навчилися цінувати її за будь-що.

Сергій Маслобойщиков демонструє тип сценографічного мислення режисера. Колись сценічний живопис, який здебільшого позначав місце дії з придихом атмосфери, через образне осмислення сутності явищ дійсності, створення сценічного середовища, організацію ігрового механізму спектаклю, доріс до випрацювання пластичного образу вистави, за висловом В.Березкіна, пройшов шлях «від декораційної прози до сценографічної поезії». Спершу у шекспірівський «Бурі» на цій же сцені, нині у «Verbі» режисер Маслобойщиков намагається переконати глядача у більшому задоволенні слідкувати за процесом розвитку системи образів, образу вистави, ніж за сюжетом, тим паче загальновідомим.

Актори жертовно йдуть на підкорення свого темпераменту, задля координації власної емоційної природи з палітрою карнавалу фактур, речей, мізансцен, рухів.

У цій виставі акторів треба чути очима, вони — ніби портрети людських сутностей із картин Врубеля, Веласкеса, Караваджо, Рафаеля, Ван Гога, бойчукістів, промовляють Мавка (Христина Федорак), Лукаш (Олександр Бегма), Мати і Килина (Анжеліка Савченко), античними скульптурами божеств постають Дядько Лев (Василь Баша), Лісовик (Олексій Петухов).

Нявки з брейгелівськими жмутками лози ходять по розсипаній на землі тирсі, посипаючи одна одну, як попелом, залишком дерева після двобою з пилою. Так і хочеться підпалити це нагадування про смерть.

На поворотному колі сцени — багаторівнева у глибину стіна з шліфованого дерева, з безліччю застиглих очей-сучків. У профіль ця конструкція видається купою вузьких коридорів, крізь які людські істоти ледь просовуються, інших легко пересуває протяг. Із дверного отвору полотно двері легко знімається і відкриває шлях з анфасної стіни через профільні до невідомого, але не відкриває шляху до Мавки, бо лише через це полотно-стіну наважується спілкуватися з нею Лукаш.

Як у давнину, розчісуванням волосся присипають у Мавці відьомське. Різкими рухами голови з намоченим волоссям вона срібними краплинами освячує крах надії на земне кохання. Усі дії у виставі читаються як обрядові, насправді магічні, або які магічними могли би стати.

Врешті, генеральний конфлікт людини і природи, який переспівується протягом цієї вистави, викреслюється у логічно неймовірний акт — акт спростування поділу пізнання на ствердження Ні і Так, визначаючи Ні і Так синонімами.

Режисер не боїться зон туманності, які і в «Бурі», й у «Verbі» матеріалізуються медитативним димком.

Врешті, коли внутрішній голос затихає перед закріпленим у підсвідомому лекалом сприйнятої краси, настає той вічно очікуваний момент, коли Душа співає.

Наступний показ вистави відбудеться 19 квітня.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments