Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

«Пер Гюнт»… 25 років по тому

Столичні франківці запросили на першу прем‘єру після локдауну, яка вразила публіку

Ця вистава Національного театру ім. І. Франка  – присвята видатним митцям – відомому режисеру Сергію Володимировичу Данченку і легендарному актору  Богдану Сильвестровичу Ступці, які мріяли поставити п‘єсу «Пер Гюнт» Генріка Ібсена на головній сцені нашої країни, але смерть поламала ці плани… І от через 25 років талановита, молода команда: режисер Іван Уривський і сценограф та художник Петро Богомазов втілили мрію кумирів українського театру в життя. Хоча через пандемію COVID-19 і суворий карантин дату прем‘єри відтерміновували… та попри обставини, все ж в афіші франківців з‘явилася сценічна версія драматичної поеми норвезького класика Г. Ібсена.

Перед початком вистави відчувалося хвилювання глядачів, які скучили за театром через перерву, яку спричинив локдаун. А ще критиків і театралів цікавило питання, як інтерпретує образ Пер Гюнта Остап Ступка? Актор грав дуже переконливо, щиро, а у мене навіть  виникало відчуття, що дух Богдана Сильвестровича і Сергія Володимировича тут, разом із нами у залі…

- Ідея постановки  п’єси «Пер Гюнт» виникла рік тому, майже одночасно з початком карантину, - нагадує Іван УРИВСЬКИЙ. -  З багатьма акторами я працював вперше, і в цьому була складність, але під час репетицій  виникали цікаві моменти спільних відкриттів і творчих пошуків… «Пер Гюнт» вирізняється з усіх п’єс Ібсена за стилем, атмосферою, і це надзвичайно приваблює, це дуже цікаво розгадувати: чому так, чому раптом виник цей герой Пер Гюнт? Але все ж таки центром драматургії Ібсена є людина, її складний і трагічний внутрішній світ, і «Пер Гюнт» у цьому сенсі не є винятком…

-  Ми не відтворюємо на сцені скандинавський ландшафт і утримуємося від прямого ототожнення з фольклором, - каже Петро БОГОМАЗОВ. - Ми пропонуємо глядачу замислитися про те, що чарівну казку створювали не люди, які жили в чарівному лісі, а люди, у яких було звичайне життя. Казка — це культурна модель, певний засіб втечі від буденного, а Пер Гюнт, безперечно, є борцем із рутиною...

- Поема Ібсена увібрала в себе різні проблеми і теми, які хвилювали і хвилюють людство протягом багатьох століть:  що означає «бути собою?», як, проживши життя, залишитися вірним своїм ідеалам, не зрадити власному «я», не зійти на такий легкий... не перетнути межу, уявивши себе «суперлюдиною» і тим самим знищити себе, - каже Наталія ПОНОМАРЕНКО, завідувачка літературно-драматичної  частини Національного театру ім. І. Франка. -  Як не піддатися амбіціям, які руйнують, роз'їдають душу, часто-густо ховаючись за високими поняттями гідності, самовдосконалення та інших моральних чеснот? Це вистава про те, в чому полягає сенс людського життя, що означає це сакраментальне «лишитися собою», бути вірним своєму внутрішньому розумінню достойно прожити відміряний час, без компромісів і зрад? І головне: шукаючи себе, своє призначення, в момент власного «тріумфу» пам'ятати про милосердя і не забувати про ближнього…

Можна привітати франківців із чудовою прем‘єрою, а виконавців головних ролей: Остапа Ступку (Пер Гюнт), Наталію Сумську (Озе), Анжеліку Савченко (Сольвейг) з цікавими образами, які вони переконливо створили на сцені! Глядачі стоячи аплодували всім митцям, які подарували хвилини потрясіння під час перегляду цієї проникливої філософської притчі ( рецензію на виставу читайте у найближчих числах «Дня»).


ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

«Шалені оплески, глядачі, які в єдиному пориві від партеру до гальорки піднімаються, щоб привітати з прем‘єрою цих неймовірних людей, квіти, які не вміщаються в руках у артистів, емоції щастя, які кружляють над величним залом, обійми, сльози радості, поздоровлення від Міністерства культури, сплетені нашою долею воєдино: Христос Воскрес і Слава України — зі сцени, і вдячне глядацьке — Воістину і Героям Слава..., - написала на своїй сторінці facebook Людмила СЕМЕНЮК  -  І жовто-блакитний прапор військової частини, і військова нагорода тим неймовірним акторам, які щойно приїхали з концертів на передовій... І зелені воєнні машини під стінами старовинного театру, і величний ескорт Ентоні Блінкена по нічному Києву... І броньовані двері військового корабля, крізь які намагається достукатися до себе самого (а насправді до кожного з нас) вічний Пер Гюнт, і акваріум тролів замість свободи океану, і обплутані красивою сіткою рідні руки, багато рідних рук, які чекають на тебе... І пуповина, закопана в рідній землі... І коли бути собою — це нарешті повернутись до неї, ставши тим, ким ти і мав бути... Пливемо, пливемо через моря: туди, де колискова, — ще ніколи Генрік Ібсен не був таким сучасним і таким актуальним. Браво!».

Тетяна ПОЛІЩУК, «День». Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів