У кожного століття є своє середньовіччя.
Станіслав Єжи Лєц, відомий польський афорист, сатирик, гострослов і поет

Картини у …музиці

Прем’єра перформансу «Босоногі Боги» стала відкриттям нового твору, світу, та нового синтетичного мистецтва...

Синтез мистецтв – на часі у сучасній культурі. Іноді внаслідок співдружності, взаєморозуміння, взаємовпливу митців народжуються дуже цікаві, навіть унікальні творіння. І тоді замислюєшся над корінням такого результату. Виникає безліч запитань на кшталт: як це вийшло? що було первинним у задумі й кому він належить? яка його мета? чим особливим вирізнявся перебіг роботи? чи донесені основні меседжі та, власне, у чому вони полягають?..

Цьогоріч увагу багатьох шанувальників сучасного мистецтва привернула прем’єра перформансу «Босоногі Боги» на музику відомого композитора Сергія Пілютикова, в основу якого лягли твори видатного художника Олександра Дубовика, котрому й присвячено опус. Вона відбулася на відкритті IV Фестивалю високого мистецтва «Bouquet Kyiv Stage-21» у Софії Київській.

Численна публіка була в захваті від почутого, побаченого і палко вітала авторів дійства, особливо Сергія Пілютикова та Олександра Дубовика, котрому нещодавно виповнилося 90! З-поміж безлічі захоплених відгуків наведемо, зокрема, слова визначної української композиторки Лесі Дичко: «Синтез музики, кольору й слова справив незабутнє враження! Пілютиков так глибоко увійшов у творчу атмосферу Дубовика – знаного художника, філософа, поета, – що звучання повністю її відобразило. Режисерськи усе було вельми продумано. Виступ Дубовика наприкінці – висока точка! Він красиво читав вірші. Молодь дуже уважно слухала й сприймала усе з піднесенням, що є вельми хорошим показником!»

Мені, присутній в цей момент у натовпі слухачів, було невимовно приємно бути свідком такого успіху. І я вирішила спробувати дослідити цей феномен глибше, поспілкувавшись окремо з кожним «винуватцем» події.

ОЛЕКСАНДР ДУБОВИК: «МУЗИКА  І ЖИВОПИС – ЦЕ ПАРАЛЕЛЬНЕ МИСЛЕННЯ»

– Пане Олександре! Я часто бачу вас на концертах. Чим музика вас приваблює?

– Я різну музику люблю: класику, хороший джаз, рок… Іще студентом бігав на концерти Ріхтера. То був час, коли сюди приїздили чудові музиканти зі світовим ім'ям. Квитків не можна було придбати, їх запитували від Бессарабки. Я пробирався через вікна на другий поверх філармонії…

У мене завжди була велика фонотека. Щоб дістати хороший диск, треба було постаратися. Я їх збирав, мав «блат» у магазині грамплатівок. Це було захоплення музикою!

– Тобто у вас є потреба в музичних враженнях?

– Знаєте? Музика і живопис – це паралельне мислення. І музика, і живопис облагороджують життя, роблять його прийнятним. Коли ти залишаєшся наодинці з собою, – це божественно!

А чим привернув вас Пілютиков?

– Я слухав кілька його творів. Мені сподобалася його музика. Вона різноманітна, одночасно агресивна й інтелігентна, нарешті, – вона просто майстерно зроблена.

У мене були вірші – 12 од. Там ідеться про життя і смерть. Я хотів, щоб хтось поклав їх на музику. Думав, аби вийшла якась цілісна сюїта чи ораторія. Мені потрібен був автор, який міг би це здійснити. У таких речах необхідна тонкість, їх слід відчувати шкірою. Я запитав поради у музикознавиці Лесі Олійник, вона назвала Сергія Пилютикова.

– Як вам працювалося разом?

– Мені з ним легко і вільно. Справа в тому, що іноді дуже важливо посміятися над собою. А він це вміє!

Ви були учасником процесу створення композиції? Якийсь план роботи існував?

– Ні! Я сказав: «Сергій! Роби? що хочеш, що спаде на думку! Хулігань, розслаблюйся... Ми так домовилися.

Тобто якась конкретна тематика над вами не тяжіла…

– Він сам вибирав тексти, могли бути якісь інші. Моя ораторія стала тільки приводом, він звідти взяв тільки окремі фрагменти.

Загалом він представив якесь своє бачення. Я це дуже добре сприйняв. Усе побачив і почув навіть не на репетиціях. Я на них не був. На концерті він мені дав листочок і я повинен був прочитати звідти чотири фрази. Вийшло трохи інакше, ніж я собі уявляв.

– А хто відбирав картини?

– Я не нависав і не підбирав роботи, був проти ідеї привозити їх. А от відтворення на екрані – це хороша ідея. Звичайно, потрібно було подумати, що саме показувати, але в цілому я задоволений. Там було «потрапляння» – любов, думки, почуття, – у цілому все вийшло!

– Що вас у музиці Сергія, яку ви вперше почули, вразило? Або навпаки, може, щось не задовольнило, не сподобалося?

– Це – продовження його. Ця музика не висмоктана з пальця, вона не болісно створювалася, не вкладена в якісь зашкарублі схеми. Але водночас то є справжня музика! Часом потрібно дозволити собі рухатися в тих просторах, які ти сам створюєш. Він – вільна людина і тим мені подобається.

– Електроніка вас не збентежила?

– Ні. Засіб мені не заважає. Я завжди знаю, що за цим стоїть, і все прекрасно розумію! Адже музика може бути побудована на кількох звуках і виражати масу почуттів, емоцій.

СЕРГІЙ ПІЛЮТИКОВ: «БАХІВСЬКЕ ПОЛІФОНІЧНЕ ДІЙСТВО – БАГАТОВИМІРНЕ, БАГАТОЛІНІЙНЕ»

– Сергію! Ваш твір викликав великий інтерес. Що стало його першопоштовхом, початковою ідеєю?

– Насправді все дуже прозаїчно. Причина більш приземлена, ніж може видатися на перший погляд. Я до недавнього часу з творчістю Дубовика був зовсім не знайомий. Але знаю, що якимось дивним чином він добре ставився до моєї музики. Олександр із дружиною Іриною часто відвідують наші концерти. І ось на одному з них знана музикознавиця Леся Олійник нас познайомила.

Ми поговорили і він запросив мене на виставку. Там я зрозумів одну річ: Олександр Дубовик має абсолютно індивідуальне обличчя, його картини одразу впізнавані, їх не можна сплутати ні з чиїмись іншими. Зараз настало століття індивідуальності й загальними схемами або, як казав Валентин Сильвестров, загальними формами руху нікого не здивуєш. Цінується особистість. І я її побачив, відчув миттєво.

Після того, як він подарував мені три своїх книги і я прочитав його вірші, – а це і тексти, і вірші, і філософська поезія одночасно, – вони мене просто захопили. Я не сподівався, що поруч зі мною може жити такий мислитель! Це людина з прекрасної епохи ХІХ–ХХ століть, мудрий літератор, поет. Його вірші – про землю, любов, світ, у яких вкладено величезний сенс!

Я знав, що у нього цьогоріч – унікальний ювілей. Так і виникла ідея створити спільний проєкт.

– А тема «Босоногі Боги»? Це, як я прочитала, рядок із вірша Дубовика?

– Справа в тому, що Олександр вразив мене абсолютною молодістю. Зазвичай люди, коли перетинають певний життєвий рубіж, перетворюються на таких собі розумників і менторів, вони «глаголять», повчають, вередують тощо. А коли я розмовляв із ним, то раптом відчув таку ніжну, свіжу зелень, ніби людині 18! Різниці в роках я зовсім не відчув. Ми спілкувалися, немов ровесники, пили каву в кафе, і там виникла ідея об'єднати це «босонігство» – дитину, юнака, хулігана, що бігає по землі босими ногами, а з іншого боку – неймовірний розумовий гумус, насиченість, котрі є в цьому чоловікові. Визначення «Босоногі Боги» поцілило в саму точку, в десятку! Ось така юнацька наївність – і цілий Всесвіт.

– Виходить, що якогось окремого тексту для твору не було?

– Із текстами велася надзвичайно складна тримісячна робота. Сценарієм займалася моя дружина Галина Пілютикова. Вона перелопатила всю поезію Дубовика і, вибираючи окремі «мислеобрази» з різних опусів, склала загальний сценарний план. Ми там бачимо всю історію його життя, кохання, творчості.

– Тобто були шматочки, які склалися в пазли. Це побудовано відмінно!

– Так! Причому це – другий сценарій. Перший був багатший. Він розрахований на більш тривалий час із залученням хореографічного театру, барабанного шоу і ще багато чого іншого. Але, на жаль, фінансові спроможності нам не дозволили це втілити. Можливо, коли-небудь ми ще до цього повернемося, а зараз зупинилися на економ-варіанті сценарію.

А електроніка як з'явилася?

– Це взагалі унікальна річ. Справа в тому, що я роблю завжди те, в чому є фахівцем. Дуже талановита випускниця нашої Київської консерваторії Тетяна Хорошун, яка розуміється на електроніці, слухала у мене лекції з акустичної музики. Тому, коли постало питання про введення електроніки, у мене не було жодних сумнівів щодо кандидатури Тані. І я не помилився.

Це повністю її музика або ти їй давав якісь теми?

– Все писалося за загальним посекундовим сценарієм. Я їй сказав: «Ми відходимо від стосунків учень–педагог і входимо в стан партнери–співтворці». Тут була унікальна серцева зв'язаність. Усе могло зруйнуватися без спільного дихання, думки. Першим писав твір я (акустичні частини) і віддавав їй, розповідаючи що хотів висловити, як воно повинно звучати, від чого слід вибудовувати думку, якими будуть тексти, – і вона увійшла в це, зрозуміла. Таня настільки блискуче «відштовхувалася» від моєї музики, що виникало не просто поєднання звуків. Я ненавиджу, коли в електроніці щось наляпано, накаламучено, коли комп'ютер володіє людиною, а не навпаки. Тут було вельми тонке проникнення. Вона брала епізоди з моєї музики, обробляла їх, дотримувалася тональності...

Звичайно, це ж мало перетікати одне в інше, що і вийшло!

– Так! Усе виглядало абсолютно органічно. Зазвичай електроніка звучить на рівні «цікаво, але нудно». А тут – електроніка така емоційна, якої я сам не очікував. Тетяна блискуче впоралася з роботою.

Ти показував Дубовику якісь фрагменти твору чи він усе почув прямо на концерті?

– Хочу сказати, що організацією процесу займався Дім «Майстер Клас». Фахівці, які там працюють, – люди європейського мислення. Ми з ними вирішили не взаємодіяти з Дубовиком у творчому процесі, тому що це мав бути подарунок, приношення йому. А який же дар, коли людина буде все заздалегідь знати? Це ж нецікаво! Ми все робили потай від нього.

А картини, які були виставлені, хто підбирав?

– «Майстер-клас» запросив дуже відомого режисера Олега Ліпцина, який і зайнявся цим питанням. Я не дуже розуміюся на комп'ютерній графіці. Тобто до графічного дизайну та побудови відеоряду я не маю жодного стосунку.

Все разом склалося, виходить, уже на репетиціях?

– Так!

– І багато їх було?

– Музичних – чимало! Вони проходили в Спілці композиторів.

А саме дійство коли народилося?

– Робота йшла поетапно: спочатку ми впоралися з музичними завданнями. Потім запросили режисера, який працював із нами. Він покликав актора. Одночасно звуковики й графіки отримали сценарій, вельми детально прописаний, і єдине, про що я їх просив, – чітко дотримуватися плану. Вони почали підбирати картини, які поступово складалися в певний сюжетний ряд, висунули ідею трансформації цих зображень. З образів виникали картини, руйнувалися, з'являлися особи, знаки художника (Дубовика)... По суті це було бахівське поліфонічне дійство – багатовимірне, багатолінійне. Все змінювалося одночасно, і кожен глядач-слухач бачив і чув щось своє….

І тиха кульмінація. Слухай: «У нерозумних Бог – нерозумний, у простодушних – наївний, у злих – мстивий, у хитрих – усепрощаючий, а у повних серцем – поле квітів»! Як і називається фестиваль – «Букет»!

– Але квіти для мене чомусь у цьому разі асоціювалися з ідеями хіпі, бажанням свободи, звільнення від обмежень, стримуючих факторів, догм, прийнятих канонів… Адже квіткові галявини – це, здається, з їхніх маніфестів. З іншого боку, прем’єра перформансу «Босоногі Боги» стала водночас відкриттям фестивалю, нового твору й ширше – нового світу, нового синтетичного мистецтва...

– Знаєш! Олександр Дубовик, коли мало не впав в кінці зі сцени (світло засліпило!), приголомшливо вийшов зі становища! Він раптом, не розгубившися, вигукнув: «Панове! Світ руйнується!» Усі подумали, що так записано в сценарії. Це ж шедевр! Він усе-таки геніальна людина!

Ольга ГОЛИНСЬКА, музикознавиця

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів