Жити — значить змінюватися, змінюватися — значить дорослішати, а дорослішати — значить невпинно творити себе самого.
Анрі Бергсон, французький філософ

Кілька тисяч уламків війни (фото)

Артефакти з зони бойових дій зібрали на виставці «Український Схід» у Києві

Закривавлені ноші, на яких транспортували поранених під Іловайськом, карета швидкої допомоги, зрешечена кулями, хрест з місця тимчасового поховання чотирьох невідомих бійців, військовий квиток загиблого хлопця – коли дивишся на ці експонати, війна перестає бути чимось абстрактним, що складається з новин і чуток.

Виставка «Український Схід» відкрилась у Національному музеї історії України у Другій світовій війні. За два з половиною роки співробітники музею зібрали понад чотири тисячі артефактів з місць бойових дій. Як зазначає генеральний директор музею Іван Ковальчук, у рамках нового проекту представляють більше двох тисяч експонатів. Також до музею продовжують надходити артефакти, які теж представлятимуть глядачам. Це вже другий музейний проект, присвячений подіям на Донбасі. Іван Ковальчук каже, що перший, «Україна. Реалії сучасної війни», побачив мільйон людей.

«ЛЮДИНИ НЕМАЄ, А ГОДИННИК ЙДЕ»

Партнерами проекту є команда журналістів ТСН каналу «1+1» і волонтери гуманітарної місії «Чорний тюльпан», які займаються пошуком та евакуацією тіл загиблих на Донбасі військових.

«З того, що ми надали для виставки – побиті таблички населених пунктів, військовий квиток, пробитий кулею, польовий щоденник, який ми вели під час робіт. Ще не всі експонати тут виставлені, - перераховує голова «Чорного тюльпану» Ярослав Жилкін. – Річ щось несе у собі, коли має прив’язку до чогось. Наприклад, якщо взята з усім відомого місця, от як з донецького аеропорту. Коли був там у жовтні 2015-го – ми намагалися проводити пошукові роботи, знайшли деякі залишки – ходив і брав все, що бачив. Уламок, кулю – бо це з аеропорту, тобто несе у собі енергетику, свідчення тих подій. У мене навіть є два шматочки злітної смуги з жовтими позначками».

За словами Ярослава Жилкіна, зараз вести пошукові роботи складніше, ніж на початку війни. «Раніше було так: неформально домовились, поїхали і все. А тепер, видно, включилась політика або ще щось, і є заборона проводити пошукові роботи на тій стороні, хоча це потрібно, - пояснює голова «Чорного тюльпану». – В основному, проводяться роботи з евакуації тіл. Фронт стабільний, і це добре – бо, у принципі, зниклі з’являються, коли лінія фронту швидко пересувається».

Зараз волонтери «Чорного тюльпану» чекають сезону, адже через лід і сніг вести пошукові роботи неможливо. «Взагалі працюємо на територіях, підконтрольних Україні, разом з Нацполіцією. Найчастіше знаходимо цивільних, зниклих ще 2014 року – при переміщенні їх грабували і вбивали, - продовжує Ярослав Жилкін. – Найбільше враження на мене справила ексгумація тіла чоловіка, здається, у Степанівці. Коли почали прибирати землю, показалась рука, а на ній – кварцовий годинник. І розумієш, що багато днів пройшло, людини немає, а годинник йде».

«МИ БАЧИЛИ, ЯК У МУЗЕЙ ПРИНОСЯТЬ КВІТИ І СВІЧКИ»

Багато експонатів пов’язано з 57-ою окремою мотопіхотною бригадою Збройних сил. Зокрема, відтворено бліндаж, у якому жили її члени: є маскувальна сітка, військова форма, чашки та інший посуд. Павло Патарецький, командир спецпідрозділу «Хорт» 57-ої бригади, згадує: «У 2015 році я саме в цьому бліндажі десь о другій годині ночі заснув, а мене будять: «Анатоліч, не хропи, а то сепарів розбудиш!». Ця експозиція завжди нагадуватиме мені про це. Всі артефакти ми даруємо музею, щоб тут це було завжди. На моїй пам’яті багато друзів, яких ми вже ніколи не побачимо. Але у нас живе світла пам’ять про них, ми однозначно помстимося. За світлу справу ми всі готові перемогти і покласти життя».

Журналістка ТСН Наталя Нагорна на відкритті виставки передала музею другий за розмірами український прапор з Донбасу. «Він висів на териконі під Горлівкою, у Торецьку, колишньому Дзержинську. Там прапор має бути дуже великим, щоб з Горлівки (окупована «ДНР». – Авт.) його було добре видно. Спочатку висів прапор два на три метри, його сильно пошматували, бо спеціально цілили по ньому. Тоді волонтери привезли ще більший – три на п’ять метрів», - розповідає журналістка. Цей прапор тепер у музейників, а українські військові отримали стяг розміром п’ять на сім метрів.

«Мені важливо, щоб ці речі були тут, - розмірковує Наталя Нагорна. –Ми бачили, як на попередню виставку приходила мама з немовлям, показувала бронежилет тата – хлопця, якому завжди буде 33 роки – і казала: «Дивись, це тато!». А ще не всі можуть ходити на кладовища. Серед військових чимало людей, які вже не можуть йти на похорон. І багато хто збирається біля артефактів. Бо ми журимося не за тілом, а за духом людини. Ми бачили, як сюди приносять квіти і свічки. Разом з музеєм ми намагаємося зберегти історію української національно-визвольної війни. Історії людей, які пішли воювати не за гроші, а за Україну».

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments