Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

«Колись університет став для мене спасінням, а зараз він — моє задоволення»

1 жовтня, світ відзначає Міжнародний день людей похилого віку. Як українці й українки на пенсії здобувають нові знання і досвіди, а головне — живуть насиченим і цікавим життям

74-річна Наталя Кукліна живе в центрі Києва. Щоб потрапити у під’їзд свого дому, вона має перетнути невеликий скверик, де вечорами, а часом і вдень, сидять галасливі компанії, часом — напідпитку. Пані Наталя не те щоби боїться, але щоразу почувається некомфортно, минаючи ці компанії. «Хтозна, чому вони там сидять і що собі думають», — усміхається жінка. В неї охайна зачіска, легкий макіяж, а на лікті висить елегантна жіноча сумочка.

Лідії Черновій 68 років, вона живе у спальному районі попід самим лісом. Любить активне дозвілля, часто ходить у театри. «У нас на районі багато людей, які вживають наркотики, випивають чи мають такий загрозливий вигляд, — розповідає пані Лідія. — Часом доводиться одній повертатися ввечері додому. Зі мною ще не траплялося небезпечних ситуацій, але я хотіла би бути готовою до них, знати, як діяти, якщо щось таке трапиться».

70-річна Ольга Репійчук не виглядає на свій вік — вона стильна, жвава і весела. Говорить, що її запальний характер не дозволяє пройти повз вуличні бійки або повз людей, які потребують допомоги. В її житті, розповідає, було кілька небезпечних ситуацій. Згадує, як колись увечері на неї в парку напав невідомий. «Він став дуже близько до мене, штовхнув, почав виривати сумку — це в нього вийшло не з першого разу, я її міцно тримала. Потім я впала, піднялась і побігла геть, дорогою загубила взуття. Так, босоніж, вибігла до людей», — згадує пані Ольга.

Сьогодні Наталя, Лідія, Ольга і ще 12 пенсіонерок і один пенсіонер — усі студенти Університету третього віку «Протон» — зібралися у тренувальній залі Київського інституту менеджменту, щоб навчитися основам стрес-підготовки та самозахисту. Упевнені, навчитися захищати себе і своїх близьких — ніколи не пізно. Так само вважає інструктор зі стрес-підготовки та систем ближнього бою Костянтин Ульянов, який проводить цей майстер-клас. Тим паче, свіжа статистика свідчить, що це вкрай необхідні знання і навички. За даними Національної поліції України, лише за вісім місяців 2021 року в Україні було скоєно понад  8,5 тисячі кримінальних правопорушень щодо осіб літнього віку.

«ІСНУЄ ДУМКА, ЩО З ХОРОШИМИ ЛЮДЬМИ НІЧОГО ПОГАНОГО НЕ СТАЄТЬСЯ. СТАЄТЬСЯ»

«Минулого тижня разом із пошуковою командою ми шукали в лісі 82-річну жінку. Вона вже 15 років збирає там гриби і знає цей ліс, як свої п’ять пальців. Цього разу, як і завжди, вона з подругами пішла туди по гриби, вони розійшлися в різні сторони і мали зустрітися на залізничній станції, щоб електричкою разом їхати додому. Подружки прийшли, а вона ні, — починає заняття Костянтин Ульянов, і аудиторія, в якій досі чулося перешіптування і стишений сміх, затихає. — Вона дзвонила своїм дітям, казала, що заблукала і що приїде наступною електричкою. Потім передзвонила і сказала, що вже розібралася, де вона, і знає куди рухатися далі. Ще через кілька годин, коли вже було темно, вона подзвонила і сказала, що заблукала і заночує в лісі. Минуло більше тижня, шансів, що вона жива, практично немає».

Аудиторія охає, дехто скрушно хитає головою.

— Як думаєте, що стало основною причиною того, що склалася така ситуація? — звертається тренер до присутніх.

— Може, стрес вплинув на те, що вона не змогла знайти дорогу? — лунає один варіант.

— Може, не треба було розходитися з подругами, навіть якщо добре знаєш ліс? — друга версія.

— Може, вона була впевнена, що ніколи там не заблукає, тому втратила пильність? — на цей варіант тренер схвально ляскає у долоні.

«Якби ми з вами опинилися в цьому лісі вперше в житті, ми би не розійшлися далі, ніж на п’ять метрів одне від одного. Тому що ми вважали би це місце небезпечним, а ця жінка вважала його абсолютно безпечним. Так само, як ми вважаємо безпечним наш під’їзд чи нашу вулицю, де ходимо щодня протягом багатьох років», — пояснює Костянтин Ульянов.

І додає: «Існує думка, що з хорошими людьми нічого поганого не стається. Стається»

Костянтин Ульянов звик проводити тренінги для військових та молодих людей, які хочуть опанувати навички самооборони. Він уперше працює з групою людей літнього віку, тож підбирає і приклади, й ілюстративний матеріал — відео з різноманітними реальними небезпечними ситуаціями — з урахуванням аудиторії.

«Є думка, що до людей вашої вікової категорії зловмисник може підійти тільки з метою заволодіти матеріальними цінностями. На жаль, це не так. Людина  може просто любити завдавати фізичного болю іншим людям. Варто розуміти і те, що жертвами сексуального насилля стають не лише молоді дівчата, а будь-хто — від дітей до пенсіонерок», — пояснює тренер. І одразу говорить, що наші основні інструменти захисту — це м’язи шиї й голос. Озиратися і бути уважними. І кричати, якщо ситуація стає чи навіть видається небезпечною.

Костянтин Ульянов розповідає аудиторії про кольоровий код Купера, який допоможе оцінити ситуацію й діяти адекватно. 

«Якщо вам треба сходити, скажімо, в банк, то весь свій шлях ви можете розбити на кольорові зони. Ваш дім до вхідних дверей — це зелена зона, там вам нічого не загрожує. Щойно ви виходите за двері, навіть якщо це ваш під’їзд, в якому ви живете останні 50 років, це вже не зелена зона, і це важливо розуміти. Ніколи ваш під’їзд не є зеленою зоною, навіть якщо ви живете в хорошому ЖК і у вас є консьєржка, там все одно може щось статися, — пояснює тренер. — І якщо вдома ви можете дозволити собі дивитися на капці, то як тільки ви опиняєтеся в під’їзді, подивіться на сходи, що ведуть вгору, і на сходи, що ведуть вниз. Тисячі разів ви там нікого не побачите, але ви сформуєте звичку. А звичка дуже допомагає в стресових, екстремальних ситуаціях».

Вулиця — це так само жовта зона. Окрім людей, небезпекою тут може бути дорога, а точніше автомобілі. Банально водієві може стати погано і він вилетить на тротуар. Тож на вулиці треба бути зосередженими і уважними. Костянтин наголошує, що якщо ви вертаєтеся цією ж дорогою ввечері, то варто підвищити рівень небезпеки до оранжевого. «Трохи більше крутити головою, дивитися, хто йде поряд, хто позаду», — говорить він.

Тренер пояснює, що зловмисник боїться трьох речей. «Перше, що ви уб’єте чи покалічите його просто на місці. Друге — що ви настільки довго будете чинити опір, що люди викличуть поліцію, хоча люди завжди дуже неохоче викликають поліцію, і що його піймають у момент злочину. І третє — що його піймають після злочину, — говорить Костянтин Ульянов. — Якась частина людей вже не захоче з вами зв’язуватися тільки тому, що ви на них подивилися. Зловмисник знає, що ви його бачили і зможете описати поліції. Обачна жертва — незручна жертва».

ЛІХТАРИК, СВИСТОК, ГАЗОВИЙ БАЛОНЧИК

Костянтин кілька разів повторює, що жертва ніколи не винна у тому, що з нею трапилося, завжди винен зловмисник. Утім обачність не завадить. Тренер розповідає про основні правила, які люди часто забувають або на які «забивають». Не сідайте у ліфт з незнайомим чоловіком або з людиною, яка не викликає у вас довіри чи чимось насторожує вас. Це ваше право — не їхати з кимось у ліфті. Майте при собі ліхтарик — ви зможете в темну пору і дорогу освітити, щоб не впасти, і вихопити з темряви обличчя потенційних нападників, які вже подумають, чи нападати, якщо ви їх побачили.

Костянтин радить мати при собі газовий балончик і носити його не в сумці, а в кишені, а коли ступаєте на темну дорогу, то брати у руку. На майстер-клас тренер приніс із десяток вже порожніх балончиків і роздав присутнім — щоб тренувалися вдома. Знову ж таки, бо звичка допоможе в небезпечній ситуації діяти автоматично, а не втрачати час на те, щоб розібратися, як користуватися балончиком.

Але головне, вкотре підкреслює тренер, — кричіть. «У будь-якій незрозумілій ситуації — кричіть. Кричіть, як востаннє», — говорить він. І пояснює, що більшість людей, які зіткнулися з насиллям, мовчки намагаються чинити опір.

«Не треба так», — говорить знову.

КРИЧІТЬ!

Одразу після теоретичної частини учасниць та учасника майстер-класу запрошують до практичних занять. Найперше — вчать правильно тримати перед собою руки, щоб не дати людини наблизитися до вас, і — кричати. Виявляється, просто кричати — не найпростіша задача. Учасниці по черзі тренуються з двома помічниками тренера. І якщо більшість практично одразу розуміє, як саме треба тримати руки і відштовхувати потенційного нападники, крикнути можуть одиниці.

«Не треба голосно говорити, викрикувати чи робити свій голос більш низьким і страшним, — пояснює їм тренер, — треба просто кричати. Кричіть!» Всі знову і знову пробують кричати.

Опісля Костянтин Ульянов з помічниками запрошують охочих взяти участь у змодельованих небезпечних ситуаціях. Розігрують ситуації, коли до людини в парку підходить незнайомий чоловік і намагається або напасти, або увести в бік. У разі опору — валить на землю і пояснює перехожим, що це його мама і в неї епілептичний напад. Попри те, що всі учасниці знають, що треба кричати, вони все одно чинять опір мовчки. Про що і попереджав тренер.

«Якщо ви не будете кричати, ніхто не зрозуміє, що вам потрібна допомога, особливо якщо все відбувається в темряві», — вкотре повторює Костянтин.

Після заняття учасниці ще розпитують тренера про різні нюанси і діляться власними історіями з життя. Вони натхненні й кажуть, що це було не лише корисно, а й дуже цікаво. Більшість планує носити із собою ліхтарик і свисток, дехто — купити газовий балончик.

«У людей старшого віку дуже великий життєвий досвід. Я про щось розказую, і майже завжди є людина, яка одразу ж розповідає історію зі свого життя, яка уточнює або підтверджує те, про що я говорю. Ці люди багато що бачили, тому з ними трохи легше працювати, бо вони знають, про що я кажу. На чому я акцентував сьогодні? Що треба бути обачними і завжди пам’ятати, що найкращий інструмент захисту в будь-якій небезпечній ситуації — наш крик», — розповідає Костянтин Ульянов.

«Те, що треба кричати, і те, як саме треба тримати перед собою руки, коли маєш справу з потенційно небезпечною людиною, — було корисним для мене, я цього не знала, — розповідає Наталія Кукліна. — Тепер почуватимуся трошки впевненіше, коли минатиму свій двір, бо знаю, що робити у небезпечній ситуації».

«Самозахист — це важлива тема, я би сказала — життєво необхідна. Треба вміти захистити себе і своїх близьких. Я люблю вчитися, вчусь все життя, тому із задоволенням прийшла на це заняття, — розповідає 64-річна Галина Максименко, студентка Університету третього віку «Протон». — Я зіграла у двох змодельованих ситуаціях і тепер розумію, що я робила не зовсім правильно, і як я маю діяти насправді. Було корисно почути від тренера і про ліхтарик і свисток, які потрібно мати при собі завжди, бо вони допомагають не лише у ситуаціях із непевними людьми, а й у випадку з бродячими собаками».

«У мене в житті бували неодноразово ситуації, де б ці знання могли знадобитися. Я по життю така заводна, я ніколи не пройду повз біду, не пройду повз людей, яким  треба допомога. Сьогодні я зрозуміла, що допомагати треба, але робити це варто правильно — передусім, дбати про власну безпеку, — говорить Ольга Репійчук. — Я дуже старалася на практичних вправах, хоча, схоже, робила це неправильно. Просто в моїх діях був увесь мій характер. Я намагалася сама напасти і вдарити нападника, це було неправильно. Але на помилках вчаться».

НА ПЕНСІЇ: НОВІ ЗНАННЯ — НОВЕ ЖИТТЯ

Майстер-клас із самооборони для літніх людей проходив у межах освітнього проєкту «Протон-Марафон: втілюй мрії у 60+!». Організатори марафону — Університет третього віку «Протон» і Благодійний фонд Let’s help. Марафон триватиме з 1 по 13 жовтня і охопить п’ять міст України — Київ, Львів, Одесу, Харків і Дніпро. Розпочнеться він сьогодні, 1 жовтня, у Києві з лекції про щастя засновниці проєкту Upgrade, психологині Алли Клименко. Вона прочитає її у Київському національному університеті імені Т.Г. Шевченка.

Далі проєкт вирушає у Дніпро, де 3 жовтня відбудеться майстер-клас з ІТ «З Google життя в 60+ ще яскравіше». 5 жовтня у Харкові бізнес-тренер Олег Щербенко поділиться дієвими інструментами на тренінгу «Як почати бізнес в 60+». 7 жовтня в Одесі суддя шоу «Україна має талант» Євген Кот проведе танцювальний майстер-клас. 10 жовтня у Львові телеведуча та суддя кулінарного шоу «МастерШеф» Тетяна Літвінова навчить готувати італійські страви. Завершиться Марафон 13 жовтня у Києві благодійним кінопоказом у кінотеатрі «Жовтень».

Мета Марафону — надихнути людей елегантного віку жити насиченим і цікавим життям, втілювати мрії і здобувати нові знання. А також — розповісти більше про можливості, які пропонує пенсіонерам Університет третього віку «Протон», який з 1 жовтня 2021-го починає працювати ще в чотирьох містах, окрім Києва, — Одесі, Львові, Дніпрі та Харкові. Для того, щоб стати студентом чи студенткою «Протона», потрібні лише дві речі — пенсійне посвідчення і велике бажання здобувати нові знання і досвіди.

«Університет третього віку в Києві існує з 2009 року. Цього року благодійний фонд Let’shelp взяв цей проєкт під своє крило і розширив його на ще чотири міста. У планах фонду — щороку плюс п’ять міст, — розповідає Анна Клименко, керівниця проєкту Університет третього віку «Протон». — Цього року ми також модернізували проєкт і додали новаторські предмети, серед яких медіаграмотність, економіка, фінансова грамотність, яку викладатимуть експерти з Національного банку України, інноваційні технології та тренди. А також окрему навчальну програму «Бізнес та підприємництво»».

«Із року в рік ми переглядаємо дисципліни, які пропонуємо своїм студентам, аналізуємо, що для них є цікавим і перспективним, — розповідає Жанна Саврилова, ректор Університету третього віку «Протон». — Цієї осені ми запускаємо нову програму — «Бізнес і підприємництво». Пенсіонери, які закінчать річне навчання на цій програмі, зможуть згодом відкрити свою справу, зокрема і в інтернеті. Це безкоштовний курс».

«Усвідомити, що вихід на пенсію — це не кінець життя, а новий цікавий етап з новими можливостями — перший крок до зміни якості власного життя і до зміни культури старіння в Україні загалом, — розповідає співзасновниця і голова правління БФ Let’s help Ольга Бондаренко. — Мета нашого освітнього марафону, як і загалом мета заснування і розширення Університету третього віку «Протон», — показати ці можливості, надати безбар’єрний доступ до освіти, спорту і якісного дозвілля людям старшого віку, дати їм змогу бути активними і залишатися важливою частиною суспільства й на пенсії. Це не лише розмова про гідне життя для сьогоднішніх пенсіонерів, а й важливий життєвий сценарій для сучасної молоді: що старість — це не щось жахливе, це так само безліч можливостей для наповненого і цікавого життя, і що вже зараз молодь може долучитися до формування нової культури життя 60+ й розвінчання стереотипів — своїми ідеями, знаннями і готовністю до активного діалогу зі старшим поколінням».

Сьогоднішні студенти університету розповідають, що навчання докорінно змінило їхнє життя. Окрім нових знань і навичок, це ще й активне спілкування, цікаве дозвілля, а дехто навіть знайшов кохання — серед одногрупників. Для багатьох університет став тією соломинкою, яка не лише не дала потонути, а й відкрила нові життєві горизонти.

«Я студентка з самого початку університету, вже 12 років, — розповідає Наталя Кукліна. -У мене склалася дуже важка сімейна ситуація, трапилася велика біда, і мені потрібна була допомога. Моя сусідка тоді сказала: «Щоб ти не сиділа вдома і не ридала цілими днями, пішли зі мною на заняття». І мене затягнуло це навчання. Я дуже вдячна університету, він мене врятував у найскладніший час. Якби його не було, я не знаю, що би було і як би я пережила свою біду. Тоді він став для мене спасінням, а зараз він — моє задоволення».

Марія СЕМЕНЧЕНКО. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів