Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Київ у деталях

Учасники Літньої школи журналістики «Дня» здійснили інтелектуальну прогулянку найстарішими вулицями столиці

Стартовий тиждень наполегливої і клопіткої праці студентів Літньої школи журналістики над їхніми першими інтерв’ю та статтями закінчився. І ті, хто прийшов сюди із досвідом, і ті, хто дізнався, що таке справжня журналістика, одразу в редакції  газети «День», усі попередні 5 днів практично не мали часу на дозвілля, бо були у вирі подій майже 24 години на добу. Організатори попіклувались про учасників ЛШЖ-2017 і у вихідні: в суботу літньошколярі розважались, граючи у гольф, а в неділю здійснили прогулянку історичними місцями Києва.

Ініціативу газети «День» підтримала керівник туристичної компанії «Київські фрески» Анжела Савченко. До речі, за підсумками 201-6-го року редакція нагородила її символічною «Короною» за туристичне просвітництво. Адже ця чудова жінка постійно шукає нові джерела інформації, щоб зробити свої розповіді ще більш цікавими, достовірними та актуальними. Крім того, має бачення історії нашої країни, яке доносить, оперуючи фактами. Тож у неділю літньошколярі відкривали нові інформаційні «полюси» найбільшого мегаполіса країни.

Почали із екскурсу в історію собору князя Володимира, що збудований у псевдовізантійському стилі. Усіх зацікавило, що всередині храму із фресок на нас дивилась не звична Оранта, а Богоматір Одигітрія із Ісусом-дитям. До слова, як ми дізналися, прототипами образів святих були дружина і син художника Віктора Васнєцова. Також багатьом запам’ятався Ангел смерті у модерній інтерпретації. Пані Анжела звернула увагу літньошколярів на колони собору, де зображені князь Володимир, княгиня Ольга, Андрій Боголюбський та Олександр Невський.

Літньошколярі були здивовані, що саме вулиця Володимирська за проектом Вікентія Беретті мала стати головною у Києві, а не Хрещатик, який на той час не так активно розростався. За проектом від руїн Золотих воріт з’являється спочатку університет, а потім перший музичний театр, який через 40 років існування був зруйнований пожежею. Про нього ми дізналися дуже багато цікавих деталей.

Як розповіла наша суперкомпетентна екскурсовод, фасад Оперного театру змінений: в планах влади після жовтневого перевороту було змінити весь декор за допомогою радянської символіки, проте вдалося обійтися лише «маленькими штрихами», зокрема, радянською зіркою, яка з першого погляду була непомітна.

Взагалі з-поміж усіх оперних театрів київський цінували за акустику. Коли цю будівлю проектував Віктор Шретер, йому потрібно було відійти у будівництві від використання дерева, бо саме через це попередній театр і згорів. Він вирішив робити стіни із кількох шарів зрізаної тростини і берези, за його проектуванням були поставлені стільці (елемент дерева все ж використовувався), де кожен такий елемент формував акустику, що було дуже важливим для театру, адже мікрофонами (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) тоді не користувалися.

Незважаючи на те що зараз київська опера носить ім’я Тараса Шевченка, за традицією, кожен новий сезон відкривають оперою Миколи Лисенка (композитор поклав на музику 98 творів Кобзаря). Пані Анжела розповіла, що колись щороку в дні Шевченка, з 18 по 22 травня за маршрутом «Київ-Канів» курсував «співочий» пароплав. Організатором такого свята був Василь Тарновський-молодший.

Прогулюючись містом, ми зрозуміли, що раніше при розбудові Києва обов’язково бралися до уваги особливості рельєфу – досить примхливого у столиці. Це і позначилося на архітектурі. Стара частина Києва – ніби донор нової.

Наостанок Анжела Савченко перекинула ще один місточок від давньої історії до новітньої. На її погляд, те, що переважно всі дебати сучасних істориків точаться навколо теми ОУН-УПА, свідчить, що вони в більшості не знають давньої історії України. «Така проблема логічно випливає через те, що в Україні належним чином не вивчають старогрецької мови, – переконана пані Анжела. – Для того, щоб сказати, як воно було, треба апелювати не тільки до українських літописів, а потрібно шукати підтвердження або спростування у візантійських джерелах… Як ми зараз намагаємося вступити в Євросоюз, так і в Київський Русі приймали християнство. Це була державна політика, яка давала вихід на міжнародну арену, і для цього потрібно було зректися язичництва (на перемовинах у Києві Володимир погодився підтримати Візантію військом, але натомість за цю допомогу Василій II був змушений віддати за князя свою сестру Анну на випадок, якщо у Візантії не буде прямих нащадків). Таким чином Володимир став першим, кому ворота до Візантії завжди були відчинені».

Приємно втомлені літньошколярі, мабуть, ще тривалий час впорядковуватимуть у пам’яті враження та неймовірну кількість інформації про нашу старовинну столицю. Місто стало для студентів майже рідним за коротку, проте інтенсивну екскурсію від Анжели Савченко.

ВРАЖЕННЯ

«Я ЗМОГЛА ЗАНОВО ВІДКРИТИ ДЛЯ СЕБЕ ІСТОРИЧНЕ МІСТО»

Марина ЛІБЕРТ, Вільний брюссельський університет:

– У Літній школі журналістики ми не тільки творчо й інтенсивно працюємо, а й цікаво відпочиваємо. Після спортивної суботи у нас була пізнавальна неділя. Усі ми насолодилися цікавою пішохідною екскурсією містом. І хоч Київ знаю з дитинства, кожне нове знайомство є нагодою відкрити щось таке, чого раніше не помічала. Зараз завдяки нашому гіду я змогла заново відкрити для себе історичне місто, зрозуміти його структуру і деякі архітектурні деталі, на які ніколи не звертала уваги. Дякую Літній школі журналістики за ще один незабутній день!

«ВІДЛІК НАШОГО ІСНУВАННЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ САМЕ ТУТ»

Оксана СКІЛЬСЬКА, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Львівський національний університет ім. І. Франка:

– Слово «вперше» цього літа мене просто переслідує, звичайно, що в хорошому розумінні. Вперше працюю в редакції газети, вперше граю у гольф і все це відбувається у місті, в якому я також вперше. Київ – еклектичне місто, що поєднує в собі, здавалося б, несумісні речі: архітектурні та культурні пам’ятки минулих століть і багатоповерхівки, збудовані зовсім недавно, старенькі та затишні вулички, де інколи немає жодної живої душі,  та сучасні вулиці, переповнені людьми, що постійно кудись поспішають. Це місто, де народилася Київська Русь, а отже відлік нашого існування починається саме тут. Тут ми охрестились, здобули незалежність, боролись за неї і, на жаль, помирали. Тут ми творили свою історію та майбутнє своєї країни. Серце України  дуже велике і по правді живе, бо задає шалений ритм і спонукає до рішучих дій. В цьому місті почуваєш себе насправді вільним, тому що тут не існує ніяких обмежень, які стосуються зовнішнього вигляду, світогляду, думок. У столиці можна зустріти людину з будь-якого куточку України чи світу, тут лунають різні мови, живуть різні національності, але у цьому величному і красивому місті ти ніколи не відчуєш себе незатишно, тому що ти вдома. В серці нашої країни ми розривали окови, що бездушно душили нас століттями, і будемо робити це знову і знову, тому що свобода – це наша релігія.

«МИ ЗДІЙСНИЛИ НЕЙМОВІРНУ ПОДОРОЖ У ЧАСІ»

Юлія КАРМАНСЬКА, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки:

– Київ – місто, у яке варто закохатися. Його архітектура, історія та атмосфера вражають.

У столицю я приїхала вперше, тому новим тут для мене є абсолютно все. Під час екскурсії хотілось слухати, дивитись та намагатись осягнути масштаби київської величі. Ми здійснили неймовірну подорож у часі, просторі та «познайомились» з видатними постатями кількох століть.

Розповіді про Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Володимирський  собор, Михайлівський Золотоверхий монастир та інші історичні пам’ятки захопили розум та уяву. Це була прогулянка, під час якої захотілось розчинитись у атмосфері міста та просто слухати екскурсовода. А ще я знайшла своє кохання – Андріївський узвіз. Музеї, театри, оглядові майданчики, картини – тут відчуваєш себе на святі життя, яке запрошує зануритись в інший світ. Сьогодні я зрозуміла, що Київ здатен захопити шаленим не лише ритмом життя, а й красою і величчю, від яких перехоплює подих.

«МІСТО З ВЕЛИЧНОЮ ІСТОРІЄЮ І ЄВРОПЕЙСЬКИМ МАЙБУТНІМ»

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:

– Неймовірний день. Київ – це місто, перед яким хочеться схилити голову. Місто надій, місто можливостей. Місто з величною історією і європейським майбутнім. Звісно, чотири години – мізерно мало, щоб пройти історичний шлях від заснування міста до сьогодні, але мені чотири години сповна вистачило, щоб закохатися в Київ: у чарівний Володимирський собор, неприступні Золоті Ворота, мальовничу Щекавицю, колоритний Андріївський узвіз…

Літня школа журналістики закінчиться, я поїду до рідних Сум, але точно знаю: повернуся сюди і здійсню всі свої мрії.

Цьогорічна Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Віталій КУДИРКО, Марія ГОРШКОВА, Літня школа журналістики «Дня»-2017, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День», Богдани КАПІЦИ

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments