Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Майдан Незалежності, 20 лютого (фото)

Про атмосферу в центрі Києва за чотири роки після розстрілів

У 2014-му тут пульсував протест. Тут вирували гнів та обурення, а страх за країну був більшим, ніж за себе. Хтось взагалі вперше відчув щось ніжне до України і страшенно боявся її втратити. Знайшов країну і втратив життя - така українська трагедія. Кілька сотень поранених і кілька десятків загиблих - за короткий день найкоротшого місяця року, за 20 лютого.

Чотири роки по тому люди несуть на Майдан Незалежності квіти та лампадки. Перехожі мовчать або говорять тихо. Сьогодні на галасливому Майдані шуміти - моветон. На Інститутській мерзнуть під рідким снігом паперові янголи. Під час тихої акції їх розвісили на деревах, які, розповідають у Національному Музеї Революції Гідності, «стали свідками кривавого вбивства невинних і героїчних людей у центрі Києва».

Ще 20 лютого оголосили переможця конкурсу проектів Меморіалу Героїв Небесної Сотні. Проект львів’янки Ірини Волинець та Марії Процик із Роттердама зокрема передбачає створення «місця тиші і мовчання». Глобально це те, чого нам критично не вистачає. У галасі дуже важко думати. Можливо, тому так кричать на політичних трибунах?

А крик, що лунав на Інститутській і Майдані чотири роки тому, сьогодні прокотився тут ледь чутною луною. Тоді, у 2014-му, щоб відстояти країну, треба було кричати на весь світ про зло, яке намагалось її схопити. Найліпшою формою боротьби була битва. Сьогодні боротьба - нудна, важка і тривала праця. Чотири роки тому ми зрозуміли, що можемо покладатися одне на одного, і це має полегшити задачу. Треба не розчарувати нас самих і тих, хто на небі.

 

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments