Кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів… єсть справжньою цілковитою зрадою
Борис Грінченко - український лексикограф, письменник, педагог, громадсько-культурний діяч

“Моє тіло – моє діло”: в центрі Києва пройшов Марш жінок

Якщо хочеться зрозуміти, про що фемінізм, то щорічний Марш жінок – це найкраще наочне пояснення.

З різного роду регулярних публічних акцій ця, може, і не найбільша (хоча й немаленька – цьогоріч вийшло не менше 4000 людей), але вона, можливо, найбільше з усіх форм українського протесту – не тільки про теперішнє, а й про майбутнє.

Цьогоріч головною вимогою Маршу є ратифікація Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, відомої більше як Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства, відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина. Метою Конвенції є запобігання насильству, захист постраждалих і «покінчення з безкарністю злочинців»

Конвенція характеризує насильство проти жінок як порушення прав людини та форму дискримінації. Країни мають виконувати забезпечення належної сумлінності під час попередження насильства, захисту постраждалих та провадження справ над злочинцями. Визначаються види правопорушень, що характеризуються як насильство проти жінок. Країни, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати такі порушення:

психологічне насильство (Ст. 33);

переслідування (сталкінг) (Ст. 34);

фізичне насильство (Ст. 35);

сексуальне насильство, включаючи зґвалтування, що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її згоди (non-consensual sex) (Ст. 36);

примусовий шлюб (Ст. 37);

жіноче обрізання (Ст. 38);

примусовий аборт (Ст. 39);

примусова стерилізація (Ст. 39).

Конвенція постановляє, що сексуальне домагання (харасмент) має бути суб'єктом «кримінальних чи інших законодавчо визначених санкцій» (Ст. 40).

А також включає статтю про злочини, здійснені в ім'я так званої «честі» (Ст. 42)

Конвенція пропагує та захищає право всіх людей на вільне від насильства життя та забороняє всі види дискримінації жінок, яка виявляється у відмінному ставленні до них без об'єктивного та обґрунтованого виправдання. Рівноправність між жінками та чоловіками як за законом, так і на практиці займає центральне місце в припиненні насильства стосовно жінок. Для цього країни-учасниці зобов'язуються:

внести принцип рівних прав між жінками та чоловіками до своїх конституцій чи законодавства;

заборонити дискримінацію жінок, зокрема шляхом застосування санкцій;

скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.

Що відбувається кожного 8 березня?

На Михайлівській площі збираються жінки та їхні однодумці-чоловіки, що вимагають поваги та реального, а не лише задекларованого рівноправ’я. За кордоном поліції – явно менші числом, але дуже галасливі й неадекватно агресивні опоненти з ультраправих організацій. Марш вирушає вниз до Майдану й потім до Поштової площі, де й завершується. Щороку – один і той самий сюжет, але він ніколи не перетворюється на рутину. Це завжди весело і яскраво, винахідливо й творчо. Самі лише плакати й транспаранти, більшість з яких виготовлено та намальовано вручну, заслуговують на окрему експозицію. Загалом же Марш жінок – це зібрання вільних, привітних, дружніх і дружних людей, прекрасних у своїй несхожості та розмаїтті. І навіть безвідносно до ідей акції – хіба не таким, незалежно від переконань, всі ми хотіли б бачити українське суспільство? Так, це поки що схоже на утопію, але на кілька годин у центрі Києва та ще в не менш ніж 10 українських містах це стало реальністю.

Детальніше про Марш жінок читайте у найближчих числах нашої газети.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”

Фото Миколи Тимченка, "День"

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів