«Наші десантники – приклад для всієї країни»
2 серпня українці святкують День високомобільних десантних військ.
«Це свято дорожче за день народження, краще за Новий рік і, напевно, прекрасніше зустрічі однокласників. Раз на рік, у цей день, усі десантники одягають формений берет. Сьогодні ми заряджаємося енергією і здоров’ям», – захоплено розповідає могутній чоловік у біло-синій тільняшці із позивним «Шайба». Вдень 2 серпня біля меморіального комплексу пам’яті воїнів України, полеглих в Афганістані, що у Києві, зібралися ветерани-десантники і молоді бійці. Хтось з табличкою, коли і де служив, шукає побратимів. Хтось вже пізнав старого друга і голосно його вітає. А хтось з товаришами обговорює бойові будні на Донбасі.
Майже всі прийшли на подію з оберемками червоних квітів, які поклали до меморіалу. Також загиблих військових пом’янули під час молебну. Десантникам, які зараз воюють у зоні АТО, передали броньований автомобіль, придбаний за допомогою ветеранської організації.
Отже, українські десантники розбивають стереотипи про купання у фонтанах і святкові пиятики. День десантника – привід вшанувати пам’ять загиблих друзів і допомогти молодим бійцям. Ми розпитали у ветеранів і воїнів-десантників про їх професію, спогади і мрії.
«СПРАВЖНІ ДЕСАНТНИКИ НЕ КУПАЮТЬСЯ У ФОНТАНАХ, А ДОПОМАГАЮТЬ ХЛОПЦЯМ НА ПЕРЕДОВІЙ»
Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ, голова Української Спілки ветеранів Афганістану:
– Після війни в Афганістані збереглося бойове братерство десантників. І два останніх роки наше братерство проходить період переосмислення. Справжні десантники не купаються у фонтанах, а скидаються грошима, забезпечують технікою хлопців, які зараз на фронті. Взагалі, всі наші ветеранські організації активно займаються волонтерською роботою. Передаємо на передову десятки тон продовольства, організація у Волині закупила для фронту 12 джипів. Зараз на сході наша київська делегація – з концертом і гуманітарною допомогою.
Також ми випустили підручники для підготовки військових. І по всій Україні – у Києві, Житомирі, Черкасах тощо – діють 250 наших клубів для підлітків. Там молоді люди займаються рукопашним боєм і вогневою підготовкою, стрибають з парашутом. Випускники цих клубів воюють за Україну і отримують бойові нагороди. Тож, ветерани-десантники передають свій досвід, і є частка нашої участі у тому, що Україна не скорилася агресору.
«ЩОБ СТАТИ ДЕСАНТНИКОМ, ГОЛОВНЕ – ВЕЛИКЕ БАЖАННЯ»
Ігор, військовий 95-ої окремої аеромобільної бригади
– День десантника для мене – дуже почесне свято. Я проходив строкову службу у 95-ій аеромобільній бригаді і у зоні АТО був у її складі. На схід потрапив ще після першої хвилі мобілізації. З товаришами довго стояли в оточенні на Краматорському аеродромі. Також був у Слов’янську, Дебальцевому, Лисичанську. Десантні війська є елітними. Вони першими йдуть на виконання якихось складних операцій. На сході це – і зачистки міст, і бойові дії, і охорона, і супровід, і різні спецоперації.
Щоб стати десантником, треба, по-перше, велике бажання. Також треба бути підготовленим фізично й морально, налаштуватися на гірше, але очікувати кращого. Важливий спорт. Але, все-таки, велике бажання – головне. Знаю фізично сильних, здорових хлопців, яких чомусь не взяли у десантники. Сам я для десантників не підходив – маленький зріст, худий. Тому готувався дуже довго. З дитинства хотів бути військовим. Напевно, часто дивився паради, та й половина родичів служили у десанті. Їхні історії про стрибки з парашутом і військову підготовку зацікавили. Потім і сам втягнувся, пішов в аеромобільні війська. Головне, щоб якусь «жилку» у тобі побачив офіцер, і обрав призовника для десантних військ.
«УКРАЇНСЬКІ ДЕСАНТНІ ВІЙСЬКА РОЗВИВАЮТЬСЯ»
Віталій КАЛЕНЯК, полковник запасу, верховний отаман Всеукраїнського козацького війська:
– День десантника – це пам’ять і зустрічі. Ми, ветерани десантних військ, сьогодні спілкуємося про те, як встановити мир. Будувати якісь відносини на крові – не вихід. Щоб був мир, потрібна могутня армія, яку б поважали. Тоді ніхто ні на кого не нападе.
Найсильніший спогад з часів служби – Афганістан, зокрема, випробування парашутів у Фергані. Зараз ми, ветерани, всім цим живемо. Адже, краща професія – захищати батьківщину. У нас є держава, є кордон, і ніхто не має права перейти цей кордон. Незрозуміло, чому сьогодні ми не вживаємо активніших заходів проти агресії у країні.
Зараз українські десантні війська змінюються, розвиваються, стає іншою їхня тактика. Наші десантники показують приклад для всієї України і для інших держав. Взагалі, Україна – дуже сильна держава. Навіть у Радянському Союзі серед офіцерів та керівників високого рангу було багато українців. Гадаю, сьогодні керівництво нашої держави має поспілкуватися з ветеранами, почути їх пропозиції щодо ситуації у країні, бо ми можемо зробити багато.
«ДЕНЬ ДЕСАНТНИКА ДЛЯ МЕНЕ СВЯТИЙ»
Рафік КАМАЛОВ, полковник медичної служби:
– Я 42 роки прослужив у збройних силах, з них близько шести років – у повітряно-десантних військах. Воював в Афганістані. День десантника для мене святий. Сьогодні ми висловлюємо повагу до людей, які віддали життя за країну або захищають її зараз. Кожен десантник – людина, готова за декілька годин бути там, де треба державі.
Найсильніші спогади лишив по собі Афганістан. Це – колосальний військовий досвід, багато емоцій, дружба і загибель друзів. Таке залишається з тобою назавжди. Взагалі, ніхто ніколи не повертається з війни морально. І люди, які сьогодні в АТО, також не повернуться. Їм потрібна велика допомога суспільства, у тому числі, журналістів. Також в Україні треба розвивати патріотичне виховання, яке сьогодні майже відсутнє.
«ОДНЕ БЕЗ ОДНОГО МИ НІЧОГО НЕ ЗРОБИМО»
Віктор, ветеран десантних військ:
– По-простому сьогодні – день «військ дяді Васі». Був такий Василь Пилипович Маргелов, який доклав багато зусиль для формування повітряно-десантних військ у Радянському Союзі. Десантні війська завжди вважалися найбільш елітними, ми пишаємося ними. У День десантника приходимо до пам’ятника загиблим в Афганістані, покладаємо квіти на цвинтарях, де лежать наші хлопці.
Свого часу у складі десантних військ я був у провінції Баміан в Афганістані. Найбільше запам’яталися красиві афганські пейзажі. Там чудові гори, гарні річки, соснові ліси, вівці пасуться – по дві тисячі у стаді. Красива країна, але дуже войовнича. Воювала з часів Чингізхана і до сьогодні.
Нині на сході важливі всі війська. Будь-яка військова професія важлива: піхота, повітряні сили, танкісти. Одне без одного ми нічого не зможемо зробити.