Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Опір матерії

На Камерній сцені Національного театру ім. І. Франка з’явився «Деміург»

Вистава «Деміург» — сценічна композиція Олега Ліпцина за текстами Бруно Шульца. Подія очікувалась як багатообіцяюча. Адже режисер Ліпцин — особистість уже напівлегендарна, та й не ставив нічого на Батьківщині вже давненько. Та й проза Шульца — неабияка спокуса для будь-якого театру. В анонсах сповіщалося, що це перша постановка творів Шульца на українській сцені. Втім, задля справедливості варто згадати, що спроби були й раніше. Скажімо, Дрогобицький студентський театр «Альтер» років п’ятнадцять тому зробив інсценізацію, яка за назвою ніби перегукується з нинішньою постановкою франківців, вона звалася «Demiurgos плюс»...

В основі композиції О. Ліпцина — кілька Шульцових оповідань, зокрема «Санаторій під клепсидрою» та «Остання батькова втеча». Проза Бруно Шульца постає в спектаклі в двох іпостасях: і як літературний текст (його озвучує спеціальний персонаж на ім’я Голос — артист Дмитро Завадський), і як «текст» сценічний, видимий. Власне, він і цікавить театральних гурманів. Як цю розкішну прозу показати в реальному вимірі сцени? Можливо, саме звідси й назва вистави — «Деміург» (термін із філософії Платона, для якого деміург — творець видимого Космосу, не всесильний, але такий, що прагне наблизитися до своєї ідеальної мети через пасивний опір матерії).

Вистава якраз і є чесною спробою «наближення». Вона — ніби пастка, в яку, можливо, залетить пташка, а може, й ні. Принаймні, в тій виставі, яку довелося бачити, жива пташка «від Шульца» залетіла, здається, всього лише раз, і то ненадовго, буквально на кілька хвилин. Це той епізод, коли Батько, про якого відомо, що він помер, раптом оживає, бо в Санаторії під Клепсидрою реактивують час. Тобто людина десь уже померла, а тут — ще ні. Хоча, як висловлюється доктор Готард, «це неможливо виправити цілком», тож смерть «кидає деяку тінь на існування Батька».

ДМИТРО ЧЕРНОВ І ПЕТРО ПАНЧУК / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

 

Як показати на сцені оце: «смерть кидає деяку тінь» на чиєсь існування? Батька грає Петро Панчук. І ось у нього за кілька хвилин після пробудження це можна було побачити. Як Панчук це робить — Бог його зна, але воно є! Оті кілька хвилин засвідчують: театр здатен на неймовірне. Надалі в цьому спектаклі й сам Панчук, і його колеги (Володимир Абазопуло, Павло Піскун, Вікторія Васалатій, Дмитро Чернов, Анастасія Добриніна, Світлана Прус та інші) були тими франківцями, яких ми знаємо й любимо — хорошими, але не неймовірними. Повторимось: таке враження від першого показу вистави...

Сценографія спектаклю зроблена Наталею Рудюк. У просторі Камерної сцени, затісної для маневрування, художниця вмістила на диво багато вікон (четверо) і дверей (аж п’ятеро), за ними мерехтить таємниче світло вічної ночі, й ніколи не знаєш, що звідти може з’явитися...

Іван БАБЕНКО. ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів