Це твори декоративного розпису на папері та порцеляні знаної майстрині народної творчості України, лауреата премії імені Катерини Білокур. Виставка присвячена видатної української мисткині, яка залишила неоціненний мистецький спадок: станкові декоративні панно, твори книжкової графіки, художні листівки, ескізи розписів тканин та численні розписи на фарфорових виробах.
Тільки невелика частина творчого доробку Ганни Іванівни представлена на ювілейній виставці в музеї, в якому зберігається одна з найбільших колекцій її робіт — 154 твори декоративного розпису і 273 предмети фарфору.
Це петриківські розписи 1950—1960-х— «Блакитні квіти», «Півні у квітах», «Півонії», «Букет фруктів у вазі», «Конюшина» та інші, виконані темперою, гуашшю або аквареллю, а також вишукані блюда, чайні сервізи, величні декоративні вази, одна з яких прикрашає українську залу в ООН.
За твердженням фахівців, нині вже ніхто не зможе повторити такі монументальні форми, оздоблені самобутнім петриківським розписом, які колись прикрашали виставкові зали, а нині зберігаються, як раритети, в музеї.
ДОЛЕНОСНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
Щоб піднятись на такий високий щабель у мистецтві петриківського розпису, який у 2013 році було внесено до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства, Ганна Павленко ще п’ятнадцятирічною дівчиною приїхала до столиці з рідної Петриківки.
Разом з іншими майстринями-петриківчанками вона була запрошена для участі в підготовці Першої виставки українського народного мистецтва, яка відбулася у 1936 році в Києві, а згодом у Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург).
Готуючись до цієї події, на території Києво-Печерської лаври були створені Експериментальні майстерні народного мистецтва, на базі яких згодом відкрили школу майстрів народної творчості. Ганна Павленко стала однією з перших її учениць.
Цікаво, що саме Ганні випала доля намалювати першу квітку петриківського розпису на порцеляновому посуді, який у 1936 році привезли до Київської школи майстрів народної творчості, де вона навчалась.
«Це був перший експеримент, який спочатку навіть насторожував, — розповідає заступник директора музею Людмила Білоус. — Адже динаміка петриківського розпису, який звик розміщуватися на значних площах, вимагала простору для втілення задуму. Потрібно було знайти співвідношення малюнка і білого тла на об’ємних формах. Спершу були певні зауваження і навіть критика з боку фахівців».
ФАРФОРОВА ВІЗИТІВКА
Але завдячуючи майстерності і таланту художниць-петриківчанок, серед яких була і Ганна Павленко, які відразу після закінчення Другої світової війни почали працювати на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, фарфор став не тільки візитівкою цього підприємства, але й гордістю всієї України.
Люди старшого покоління добре пам’ятають магазин «Фарфор-фаянс» на Хрещатику, де сяяли красою барвисті столові, чайні, кавові сервізи, вази, свічники, блюда, наповнені національним колоритом. Їх купували і на подарунок, і для дому, для сім’ї.
«43 роки Ганна Іванівна присвятила роботі на київському заводі, — продовжує розповідь науковець музею. — Вона користувалася традиційними мотивами, техніками і технологіями та привносила багато свого, авторського. ЇЇ манері притаманне використання напівтонів з розтяжкою в кольорі. Це коли на пензлик набирається два кольори, завдяки чому здійснюється плавний перехід одного кольору в інший. Фіолетовий та коричневий — її улюблені. Використовувала солі, які давали свій декоративний ефект, але працювати з ними було важко, адже після випалу колір фарб змінюється і художник ніколи не знав, який результат отримає.
Важливо зазначити, що в кінці 1960-х разом із сестрою Вірою Павленко і Марфою Тимченко мисткиня виконала розписи на склі вікон в нашому музеї традиційним петриківським розписом, який зберігся й донині».
ВІД БАБУСІ ДО ОНУКИ
Перші уроки малярства майбутня художниця отримала від своєї матері — народної майстрині Параски Миколаївни Павленко, яка прожила 102 роки. А згодом сама стала першою вчителькою для своєї доньки Наталії.
«Пам’ятаю, як мама ділилася зі мною: «Закриваю очі, а переді мною букети, букети... Хоч вставай серед ночі і малюй», — згадує донька мисткині — художниця Наталя ЧЕРНИЧЕНКО-ЛАМПЕКА. — Я виросла на заводі, де працювала мама, де все було просякнуто запахом фарби і скипидару — одяг, сумки, пензлики. Я бачила, як вона працює, вчилася у неї, а згодом приєдналася до заводського колективу».
Але Наталчина мама вчила не тільки свою доньку, але й своїх молодих колег. Така вже в неї була вдача, починаючи ще зі школи народних майстрів — ділитися своїми знаннями, радити, підтримувати. Донька зізнається, що інколи навіть ревнувала матір до своїх подруг, адже доброта її серця і вміння вислухати притягували до неї всіх оточуючих.
Одна із численних учениць мисткині — Ірина Пецух — розповідає: «Ми працювали з Ганною Іванівною в одній кімнаті. Спостерігаючи за тим, як вона працює, мені здавалося, що кожен її штрих — геніальний. Але вона була настільки прискіпливою до себе, що, закінчивши роботу, могла все витерти і розпочати все спочатку».
Наталя Черниченко-Лампека, продовжуючи справу матері та бабусі, викладає в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва ім. Михайла Бойчука, де крім інших предметів навчає студентів розпису на фарфорі.
Сьогодні цей вид мистецтва переживає не кращі часи. Київський експериментальний кераміко-художній завод давно не працює. Майстер-класи, які нині набули популярності, не завжди проводяться фаховому рівні. Тому виставка творів Ганни Павленко-Черниченко — це не тільки рідкісна можливість побачити зразки високого мистецтва петриківського розпису, але й ще один привід замслитися над тим, як відродити красу і славу українського фарфору.
ДОВІДКА «Дня»
Ганна Павленко-Черниченк народилась у с. Петриківка (Дніпропетровська область). Мати, Параска Павленко, була однією з найбільш відомих майстринь петриківського розпису початку XX століття. З 1944 року працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі разом з іншими майстринями з Петриківки: Марфою Тимченко, Вірою Клименко-Жуковою, Пелагеєю Глущенко та сестрою Вірою Павленко. Працювала перш за все на порцеляні та папері. Багата колекція з понад 300 творів художниці зберігається у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
Виставка триватиме до 20 вересня.



