У політиці обов'язково доводиться зраджувати або країну, або електорат. Я вибираю зраду електорату.
Шарль де Голль, французький генерал, президент Франції в 1958–1969 роках

Подарунок для Асканії

Група ентузіастів готує для заповідника унікальне видання — з архівними відомостями про парк, які розшукували по всьому світу

Що вам відомо про один із найвідоміших природоохоронних парків Європи — «Асканію-Нову»? Група природоохоронців-ентузіастів віднайшла понад тисячу згадок про заповідник різними мовами — вивчаючи архіви різних країн світу. Парадоксально, але до останнього часу історія іменитого парку була практично забута.

Заповнити лакуну вирішила Українська природоохоронна група (UNCG). Уже понад шість років організація працює з практичною охороною природи й видає природоохоронну літературу. До сторічного ювілею Асканії, який відзначався минулого року, і сторічної дати вшанування пам’яті її мецената Фрідріха Фальц-Фейна UNCG вирішила зробити подарунок заповіднику: відшукати всі існуючі у світі згадки про парк і видати їх мовою оригіналу. Втім, самотужки з цим надзавданням не впоратися, тож активісти шукають меценатів.

НІМЕЦЬКИЙ МЕЦЕНАТ В УКРАЇНСЬКИХ СТЕПАХ

Певно, Україні бракує зараз «спонсорів» природи, якого та ж Асканія мала на межі ХІХ — ХХ століть. Заповідник був заснований 1874 року бароном Фрідріхом Фальц-Фейном, нащадком німецьких колоністів. Наприкінці XVIII століття після утвердження Російської імперії на узбережжях Чорного та Азовського морів розпочалося заселення цих місць іноземними колоністами. Необжиті землі царська влада роздавала за привабливими цінами. Родина майбутнього засновника Асканії оселилася на Херсонщині поблизу поселення Чаплі, де незабаром утворився хутірець.

Юний Фрідріх змалечку цікавився природою, тож після успішного складання іспитів у гімназії батьки подарували йому вольєр для утримання диких звірят та птахів. Либонь, це й послужило його путівкою в дивовижний світ природи. Спочатку на подвір’ї родини почали з’являтися степові звірі, а згодом юний дослідник зацікавився й збереженням степів. Поступово захоплення переросло у справу життя: уже 1898 року Фальц-Фейн анонсував відкриття приватного заповідника. А через 21 рік — 1 квітня 1919 року — Асканія набула статусу національного парку.

Через десять років після облаштування перших вольєрів в «Асканії-Новій» був невеликий зоопарк. Згодом про заповідник з’являються перші наукові повідомлення в закордонній пресі, і він набуває неабиякої популярності: з 1886-го до 1917 року «Асканія-Нова» стала європейським центром туризму в степовій зоні. Відтоді й донині в Україні не було знаменитішого природоохоронного об’єкта. На початку ХХ ст. у заповіднику розмножувалися зубри, антилопи, бізони, страуси і славнозвісні коні Пржевальського. До речі, саме завдяки створеній свого часу в «Асканії-Новій» популяції кінь Пржевальського вцілів як вид, позаяк у природі він зник у 1960-х роках. Барон Фальц-Фейн прагнув повернути дикого коня в українські степи, і 1899 року рідкісну тварину привезли в заповідник із Монголії. Сьогодні тут проживають понад 80 коней Пржевальського.

Прикметно, що в заповіднику вперше в Російській імперії проводилися досліди зі штучного запліднення тварин, тож поступово він ставав потужним науковим осередком і туристичною атракцією, яка приваблювала природознавців і туристів з усього світу. Можна впевнено стверджувати, що «Асканія-Нова» — визначна пам’ятка природи, завдяки якій Україна стала відомою ще тоді, коли вона не мала своєї державності.

ВТРАЧЕНІ АРХІВИ

Нині заповідник залишається центром українського туризму. Ще б пак! Адже для того щоб побачити африканських страусів, фламінго, фазанів, антилоп, бізонів, оленів ба навіть гібрида зебри та свійського коня — зеброїда, не обов’язково їхати кудись в Африку чи Південну Америку. Все це — зовсім поряд, на Херсонщині.

«Асканія-Нова» — найстаріший біосферний заповідник у Європі. Одне з чудес не лише України, а й світу. Лише уявіть, десятки тисяч гектарів степу щонайменше століття не торкався плуг. Назагал у заповіднику налічується понад 500 видів рідкісних рослин та понад три тисячі видів тварин.

Попри те, що чи не кожному українцю ще зі школи відомо про «Асканію-Нову», доступної інформації про заповідник залишилося вкрай мало. Роки національних визвольних змагань та Другої світової війни виявились для заповідника великим випробуванням на міць. Страждав не лише заповідник, втрачалися документи щодо його діяльності.

«Громадянська війна на початку XX століття і зруйнована Російська імперія стали для заповідника тяжкими, драматичними подіями, — розповідає голова Української природоохоронної групи (UNCG) Олексій ВАСИЛЮК. — Хоч як дивно, різним збройним формуванням, які на той час були учасниками війни, частково вдалося зберегти Асканію. Основний об’єкт не зберігся, інші маєтки були зруйновані. Проте 1919 року природоохоронці домоглися постанови Декретами Ради Народних Комісарів УРСР про оголошення Асканії заповідником. Саме тому 2019 рік є ювілейною датою сторіччя Асканії як заповідника».

Ще скрутнішими для парку стали 1930-ті роки. Тоді було знищено науковий архів заповідника, його музейні фонди, наукову бібліотеку та гербарій, а науковці заповідника зазнали репресій. «Роки радянських репресій і Друга світова війна виявилися нищівними для ентузіастів Асканії. Усі архіви природоохоронного об’єкта були знищені комуністами, — розповідає Олексій Василюк. — Працівники заповідника були звинувачені в тому, що нібито займаються тренуванням диверсійних загонів задля усунення радянської влади. Це було дуже зручно пояснити, адже на той час Асканія мала величезну площу, навколо якої майже нічого не було. Крім того, на початку 1930-х років до її складу включили майже все Азово-Чорноморське узбережжя, на якому сьогодні розташовані шість різних національних парків. Тож комуністам було вигідно стверджувати, начебто там відбуваються якісь тренування».

Інша причина зникнення архівів — лисенківщина. Після візиту 1933 року до «Асканії-Нової» пролетарського псевдонауковця, академіка АН СРСР Трохима Лисенка науково-дослідна робота в заповіднику була згорнута, а її науковців оголосили ворогами народу.

«До певної міри Асканія постраждала й через школу Лисенка та його так звані «пшеничні дерева», які не мали стосунку до справжньої науки, але пропагувалися як такі, що можуть розвинути сільське господарство до небачених висот. Однак це не мало реального наукового підґрунтя. А ті, фахівці, котрі наважилися на загальнорадянських наукових заходах говорити, що лисенківщина — це маячня, були репресовані», — додає природоохоронець.

На сьогодні в самому заповіднику не залишилося старої бібліотеки та архівів тих часів, коли заповідник переживав найбільший розквіт і вважався європейським центром туризму в степовій зоні. Про нього писали тоді в Аргентині, Швеції, Канаді й Австралії.

ЧИМАЛО ЗНАЙДЕНИХ ПУБЛІКАЦІЙ — В АВАРІЙНОМУ СТАНІ

Третій рік Українська природоохоронна група вивчає архіви в різних країнах світу і по крупицях намагається відновити втрачену історію заповідника. «Робота над виданням триває вже майже три роки. До неї долучилося 86 осіб із п’яти країн світу, — розповідає Олексій Василюк. — Знайти інформацію було вкрай складно. Річ у тім, що списку публікацій про заповідник немає й ніколи не було. Єдине, що ми знали: це була найвідоміша українська пам’ятка природи минулого й позаминулого століть, найбільший природоохоронний простір на нашому континенті. Це й послужило для нас відправною точкою».

Ентузіасти переглядали всі збережені в архівах та бібліотеках світу періодичні видання й газети, починаючи з 1845 року. Їм вдалося охопити ціле століття в пошуках статей про заповідник. Гортаючи сторінку за сторінкою, природоохоронці уважно шукали заповітне слово «Асканія». Вони переглянули і публічні бібліотеки багатьох країн, і приватні колекції, до яких більшість людей не має доступу. Ба більше — чимало знайдених матеріалів уже перебувають в аварійному стані, а 80% знайденого — публікації, про які до початку пошуку нічого не було відомо.

«На цей час ми зібрали орієнтовно 1200 різних опублікованих згадок. Тому, подарувавши заповіднику одне видання, ми фактично даруємо йому понад тисячу різних публікацій. Це майже п’ять тисяч сторінок, які мають стати матеріалом щонайменше для восьми томів. Десь це ціла книжка, десь — розлога стаття, а десь — принагідна згадка, — розповідає Олексій Василюк. — Колекція вийшла дуже різноманітна — від повних текстів книг до окремих згадок. Понад половина з них існує сьогодні в єдиному екземплярі в архівах та фондах стародруків наукових бібліотек. Ще треть матеріалів взагалі не збереглася в Україні».

«РЯТУВАЛЬНА ЕКСПЕДИЦІЯ»

За словами Олексія Василюка, більшість із них знаходиться в аварійному стані, і через пару десятків років цей друкований матеріал просто розсиплеться. Тому це свого роду рятувальна експедиція. Адже після 1930-х років ніхто в Україні вже не знав про існування цих публікацій. «Ми зараз відшукуємо їх по всьому світу — в Празі, Торонто, Берліні», — каже він.

Науковим редактором матеріалу став директор Асканії Віктор Гавриленко. Він готує передмови до кожного з періодів. Запланований наклад — 300 примірників, які мають бути розповсюджені серед бібліотек, заповідників, наукових закладів і будуть доступні читачам. Кожен наступний том готується у хронологічному порядку й охоплює певний період з 1845-го до 1945 року. За оцінкою Олексія Василюка, ініціативна група наразі переглянула понад 20 тисяч різних видань.

UNCG має на меті опублікувати згадки в оригіналі, зі збереженням тогочасної мови та граматики. Переважає російсько-українська, але є навіть і старі шведська, угорська, німецька, французька, англійська, італійська, іспанська й данська.

Наразі група шукає меценатів для видання третього й четвертого томів (перші два томи вже видані завдяки благодійникам), для цього організувала збір коштів у «Фейсбуці». «Спочатку ми хотіли встигнути до сторіччя заповідника, яке відзначалося минулого року, але матеріалу виявилося більше, аніж могли собі уявити. Тому іншою знаковою датою стали соті роковини смерті Фрідріха Фальц-Фейна, які відзначатимуться цьогоріч 2 серпня, — пояснює природоохоронець. — Герцог був найбільшим природоохоронним меценатом, якого хтось колись знав, тому було б добре, якби суспільство стало меценатом вшанування його пам’яті. Ми хочемо віддати йому належне».

Для того щоб один із томів тиражом у 300 примірників вийшов у світ, потрібно від 40 до 50 тисяч гривень. За словами Олексія, для заповідника — це колосальна сума. А для людей бізнесу? «Ідеться лише про кошти на друк, не кажучи вже про витрачений час і зусилля людей, які залучені до роботи, — додає наш співрозмовник. — Уявіть, що всі документи передруковуються переважно вручну. Приміром, є людина в Житомирі, котра надрукувала понад дві з половиною тисячі сторінок тексту, зі збереженням тогочасної граматики і мови. Я не уявляю, як можна у нас набрати текст старофранцузькою мовою».

Що ж, любов до природи можна виразити не тільки гарними фото лісу чи річкових краєвидів, а й живими грошима.

Марія СТУКАНОВА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів