Подвійне свято

До свого ювілею майстри Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка підійшли креативно і запросили гостей у віртуальну подорож на «кораблі» через буремне море історичних подій, які випали на долю цього прославленого колективу. Сценарій дійства написали Лесь і Назар Задніпровські, які стали капітаном та штурманом події (режисери Дмитро Чирипюк та Петро Ільченко), а членами команди флагмана під гордою назвою «Франко» виступили майже всі актори.

У 1920-ті народився Театр ім. І. Франка, разом із народом пережив лихі часи голодомору і репресій, підтримував віру у перемогу на фронтах Другої світової війни, разом із киянами працював на відбудові серця столиці – Хрещатику, з гідністю відстоював кращі надбання національної спадщини, дбав про відродження духовності та самоусвідомлення кожного українця.

Це була розповідь, як формувала свій художній стиль і громадську позицію – головна сцена країни. Адже, тільки знаючи досконально минуле, можна будувати майбутнє. На великому екрані демонстрували фото акторів і режисерів від Гната Юри, Наталії Ужвій, Амвросія Бучми, Поліни Нятко, Ольги Кусенко, Нонни Копержинської, Юлії Ткаченко, Михайла Задніпровського, Сергія Данченка, Богдана Ступки та інших до митців, які нині продовжують справу  франків, показували уривки зі знакових вистав, які збереглися  у архіві («В степах України», «Калиновий гай», «Фараони», «Кассандра», «Свідчине весілля», «Енеїда», «Украдене щастя», «Цар Едіп», «Тев’є-Тевель», «Пора жовтого листя», «Візит старої дами», «Пігмаліон»)…

Вийшло ностальгічно, лірично і щиро, але без помпи і феєрверків, бо часи нині важкі – Крим анексовано Росією, на сході не припиняються воєнні дії. Нагадаємо, франківці першими з творчих колективів виступили з ініціативою проводити благодійні вистави, допомагаючи пораненим бійцям АТО, виступаючи у шпиталях і запрошуючи на свої найрезонансніші вистави переселенців із Криму та Донецької і Луганської областей, а також військових, які приїжджають на ротацію до Києва.

Сьогодні Театр ім. І. Франка утримує лідерські позиції, багато експериментує (особливо на Камерній сцені, яка носить ім’я С. Данченка, а було її відкрито завдяки легендарному Богдану Ступці), і ці творчі пошуки здійснюються під орудою нинішнього художнього керівника колективу Станіслава Мойсеєва. Приємно, що на свято франківців прийшло багато гостей та справжніх шанувальників Мельпомени. Був і Президент України Петро Прошенко, який особисто привітав митців і нагородив державними нагородами за вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність і  високу професійну майстерність.

Ордени отримали: генеральний директор театру Михайло Захаревич – орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня, провідні  актори Василь Мазур і Володимир Нечепоренко – орден «За заслуги» III ступеня, а провідних актрис  Людмилу Смородіну та Іраїду Цареградську нагороджено орденом княгині Ольги III ступеня.

Звання «Народний артист України» присвоєно:  Анатолію Гнатюку, Олегу Стальчуку і «голосу Майдану» Євгену Нищуку.

Звання «Заслужений артист України» віднині мають Олександр Печериця і Світлана Прус, а «Заслуженими працівниками культури України» стали завідувач художньо-постановчої частини Микола Диченко і  заступник  начальника кравецького цеху Людмила Марковська.

Треба відзначити, що нині у нашій столиці триває театральний бум. Зали переповнено, а перед початком вистав часто можна почути: «У вас є зайвий квиток?» Чому люди йдуть у театр, що там шукають, які постановки зараз треба ставити – на ці запитання «Дня» відповідають гості та самі франківці.

Лесь ТАНЮК, голова Національної спілки театральних діячів України:

– Я переконаний, що люди йдуть у театр, щоб перезарядити свій духовний «акумулятор», тому що буденне життя часто має сірий відтінок, а лише у театрі глядач переживає те, що театр моделює для людини і переживає те, що не може відбуватися у його житті. Публіка йде до театру не лише за релаксом і відпочинком, як за пляшкою пива, а високою духовною насолодою самопізнанням, хто ти є, як треба жити, куди йти, яка доля нам судилася… Гадаю, що саме зараз, коли йде війна на сході, вже рік, як окуповано росіянами Крим, театр відіграє колосальну роль у формуванні людської свідомості.

95 – це поважна дата, і хочу дожити до 100-ліття Театру ім. І. Франка. І щоб до того ювілею колектив прийшов із гарними здобутками. Зараз, на мою думку, якась певна пауза відбувається, і це пов’язано зі смертю Ступки, бо Богдан Сильвестрович був не лише прекрасним актором, а й мудрим керівником театру, який запрошував ставити вистави різних режисерів, і це було свіжою творчою кров’ю для акторів. Нині вже третій рік художнім керівником є Станіслав Мойсеєв – людина творча (цьогоріч отримав на «Київській Пекторалі» почесну нагороду як кращий режисер за виставу «Така її доля» на шевченківську тематику) ,і поступово все злагоджується. Вважаю, що франківці мають ставити більше лідерських постановок на великій сцені, а не лише творчо експериментувати на Камерній сцені (бо найбільш цікаве зараз представлено на малій сцені), і відчувається, що от-от побачимо дуже резонансні вистави.

Петро ЧУПРИНА, генеральний директор Національної опери України:

– Попри всі колізії, які відбуваються у політичному і повсякденному  житті нашої країни, люди завжди потребували емоційних компенсаторів. Театр був і є інституцією, яка дає відповіді на питання, що постають перед народом за будь яких колізій і процесів, які відбуваються у нашій країні. Інтерес до театру зростає, і це дуже радує. Я шанувальник Театру ім. І. Франка, намагаюся не пропускати резонансних подій і щиро вітаю весь колектив із ювілеєм.

Неллі КОРНІЄНКО, мистецтвознавець:

– Зараз глядач повертається туди, звідки він пішов кілька років тому. Нині у нашому суспільстві є дефіцит цінностей. Театри мають порушувати ці питання про глибинні теми – Батьківщина, родина, кохання, сім’я…

Театр ім. І. Франка переживав кілька хвиль – цікавих, складних, драматичних. З одного боку – це театр Г. Юри – традиційно-побутово-психологічний, і водночас були свої хороші здобутки. На цій сцені  грали прекрасні актори: Копержинська, Ужвій, Олексенко та багато-багато інших, які є «золотим фондом». Були злети і падіння… Яскраву сторінку вписав Сергій Данченко, а його постановки «Украдене щастя», «Енеїда», «Візит старої дами», «Тев’є-Тевель» – це театральні шедеври! Зараз франківці немов зробили видих, щоб знову підняти свою творчу планку (щось у естетичному і художньому плані виходить, а щось ні), багато шукають, і думаю, що обов’язково знайдуть!

Юрій БОГУЦЬКИЙ, радник Президента, директор Інституту культурології АМУ:

– У театрі люди хочуть знайти відповіді на різні питання життя. І не важливо – дивляться вони драму чи комедію. У кожному творі  є своє «родзинка», і треба цю істину вміти почути, довіритися митцям і зробити для себе висновки. Театр виконує багато функцій. Це універсальний вид мистецтва, і не даремно ще греки казали, що кожна вистава – це єдність драматурга, актора і глядача. Без цих компонентів театру не буває. Тут все наживо, і глядач відчуває ту енергетику, яка йде від акторів. Кожна вистава неповторна. Для мене Театр ім. І. Франка – це стовп українського театрального мистецтва, його історія повчальна і дуже цікава. Сьогодні – це головний театр України, і хочеться, щоб слава франківців тільки зростала, щоб наше мистецтво більше знали в світі. Мабуть не випадково, що Міжнародний день театру відмічають саме весною, коли народжується природа, і кожна нова вистава – це чудо, яке чекають глядачі.

Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:

– Ставити треба все! І ставить добре, вкладаючи серце в кожну виставу, наче це востаннє... Люди в театрі сьогодні шукають опори хоча б образної, художньої. Слід пам’ятати, що завтрашній день сьогоднішнім не закінчується, що є сенс творити, боротися, шукати, сподіватися. У людей переважає настрій небезпеки, і кожний сам намагається якось вирішити цю проблему: хтось замикається, ховається, втрачає впевненість у собі, хтось шукає шляхи виходу з цього життєвого лабіринту. І в такий непростий час театр допомагає людям. Мені здається, що сьогодні потрібно ставити п’єси, що вихваляють людську мужність, сюжети про те, навіщо люди живуть (не тільки заради шматка хліба заробляти гроші – це тільки вкорочує життя, а в ім’я чого – і це дає сенс життя).

Щодо франківців, то на мій погляд, колектив пережив два «золотих століття» – період роботи Амвросія Бучми і Гната Юри, коли в театрі працювали: Юрій Шумський, Євген Пономаренко, Наталя Ужвій; і період Сергія Данченка. Від його вистав завжди чогось чекали, і він, як правило, не розчаровував публіку. Це настільки мобільний театр, що і сьогодні я чекаю нових, оригінальних постановок.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України:

– Судячи по публіці, яка прийшла на ювілей франківців, то проблем із заповнюванням залу у театрі немає. Цей колектив люблять і на вистави ходять сім’ями і з друзями. Мене радує, що афіша дуже різноманітна, і театр задає тон, є головним сценічним майданчиком нашої країни. Колектив має унікальні традиції (передусім класичні, але не боїться шукати нове і експериментує). Тут із успіхом йдуть твори української та зарубіжної класики, сучасні твори. «Скарбом» був і є прекрасний акторський склад – це  універсальні майстри драматичного мистецтва, чудового співають і танцюють. У мене таке враження, що артисти із насолодою виступають на сцені, і ця енергетика передається глядачам. Хто хоча б раз прийшов на виставу, то вже стає театроманом і шанувальником  творчості франківців.

Станіслав МОЙСЕЄВ, художній керівник Національного театру ім. І. Франка:

– Треба уважно слухати і відчувати пульс сьогодення життя, а потім приймати рішення, яку п’єсу ставити. Зараз такий час, коли важливо розуміти, що від театру очікує глядач, і що ми йому можемо запропонувати. Я не вважаю, що треба лише розважати публіку, щоб вона забула на виставі про проблеми. Судячи з нашої афіші, глядачів приваблюють постановки, де є роздуми і порушуються питання про людські цінності. Важливо талановито поставити і зіграти, бо публіка відчуває фальш. Найближча наша прем’єра відбудеться 3 квітня на Камерній сцені. Виставу «Дівка. Українська Love story» поставила Олена Роман за п’єсою Віри Маковій «Дівка на видданє», а 23 квітня запрошую подивитися  ексцентричну драму «Ерік XIV», яку я ставлю за Августом Стрінбергом, у головній ролі виступить Євген Нищук. У червні  покажемо новинку – «12 стільців», а під кінець сезону – «Ліс» Островського. Гадаю, що ці вистави і стануть відповіддю на запитання, що сьогодні треба ставити на франківській сцені.