Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб…
Іван Огієнко, український вчений, митрополит, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Повернення блудного сина

Вперше в Україні поставлено п’єсу «Крум» сучасного ізраїльського драматурга Ханока Левіна

Український переклад із івриту здійснив Мар’ян Бєленький.  Прем’єру за мотивами однойменної п’єси Ханоха Левінана на Камерній сцені Національного театру ім. І. Франка представив молодий режисер Давид Петросян, сценографія Андрія Алексанровича-Дочевського, костюми — Наталії Рудюк, відеоряд — Олександра Рожкова.

Нагадаємо, Ханох Левін (1943-1999 рр.) був однією з найблискучіших зірок на небосхилі ізраїльської культури, вважають театрознавці. Культовий письменник, «провокаційний драматург і режисер», порушник громадського спокою, він був визнаний класиком ще за життя, пройшовши за тридцять років творчості довгий шлях від всенародної ненависті до всенародної любові. Написав 50 п’єс, серед яких — комедії, сатиру і трагедії, а також театральні скетчі. Найбільш відомі твори — «Хефец», «Продавці гуми», «Шпіц».  Його п’єси були поставлені на багатьох сценах у різних країнах світу. Критики зазначали, що твори Ханоха Левіна є « дзеркалом ізраїльської дійсності. Драматург відчував і розумів національний характер. Його герої — гостра, але легко впізнавана пародія на ізраїльтян», цитує  netslova.  Дослідники намагалися зрозуміти п’єси Х.Левіна за допомогою психоаналізу, але не досягли успіху. Були спроби шукати в його п’єсах політичні алегорії та карикатури на державних діячів. Втім, автор заперечував подібні квазісхожесті різко й безапеляційно. Критики кажуть, що «Левін створював карикатуру на навколишню дійсність, а універсальні образи зла, розчленованого на філософські категорії, види і підвид. Як режисер Ханох Левін здійснював сценічні варіації своїх творів у різних ізраїльських театрах. Хоча жодна з постановок, зроблених іншими, навіть дуже талановитими режисерами, які не перевершила авторські за рівнем подачі і силі впливу!», — зазначає lechaim. Втім, в Україні автору повезло більше, так багато років афішу Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра прикрашала постановка Олексія Лісовця «Продавці гуми» — ця  вистава була лідером глядацьких симпатій, і от нині новинка для української публіки  із спадщини ізраїльського класика сучасності — «Крум».


КРУМ (ОСТАП СТУПКА) ЗОВСІМ НЕ ГЕРОЙ, ЯКИЙ Є ТІЛЬКИ  В ОЧАХ МАТЕРІ (ОЛЕНА ХОХЛАТКІНА), А НЕВДАХА З АМБІЦІЯМИ, ЯКІ НІКОЛИ НЕ ЗДІЙСНЯТЬСЯ...

Франківці (у жанрі трагікомедії) представили історію про  материнську любов без меж і блудного сина... Для кожної  матері своя дитина завжди є найкращою, а тут  єврейська мати — це «мати у кубі» і для неї 38-річний син, який мріє про успіх і, що скоро стане знаменитим письменником ( пише роман, який все ніяк не закінчить, а із-закордонних мандрів повертається  без копійки, без подарунку мамі, а лише зі старою  валізою брудної білизни), та  все одно для матері він найліпший, найгарніший, талановитий.. Втім, насправді Крум зовсім не герой, який є тільки  в очах матері, а невдаха з амбіціями, які ніколи не здійсняться...  

— Герої вистави «Крум» впевнені, що справжнє життя існує десь там далеко, головний герой мріє, що одного дня він раптово прокинеться якщо не геніальним, то видатним романістом. І це відчуття, що життя ще попереду, що його можна розпочати наново, завтра, перетворило всіх героїв п’єси на блукаючих сомнамбул, що існують у вічних сновидіннях своїх надій. Вони скоріше сприймають телевізійно-серіальне життя, вважаючи його за реальність, ніж власне, яке їм здається незрозумілим і чужорідним. Лише любов матері спроможна надати сили головному герою, спонукати його на дію, проте, на жаль, усвідомлення цього приходить надто пізно. Блудному сину немає, до кого звернутися за прощенням, — підкреслює  режисер Давид ПЕТРОСЯН.


ОЛЕГ СТАЛЬЧУК (ТУГАТІ) І  НАТАЛІЯ КОРПАН (РОЗГУБЛЕНА) — ПРЕКРАСНИЙ АКТОРСЬКИЙ ДУЕТ У ЦІЙ ПОСТАНОВЦІ

У цій виставі виступає зірковий склад франківців:Остап Ступка (Крум), Олена Хохлаткіна (Мати Крума), Наталія Ярошенко (Труда), Олег Стальчук (Тугаті),  Наталія Корпан (Розгублена), Василь Баша (Дольче), Людмила Смородіна (Феліція), Андрій Романій (Тахтих),  Світлана Косолапова (Цвіці ),  Олександр Логінов (Лікар Шивойген, Могильник) та Володимир Збаразcький (Бертольдо ). 

Наступні покази вистави відбудуться 19, 23 і 26 серпня.


 

ЛОЖА РЕЦЕНЗЕНТА

Вередливий Крум

На Камерній сцені франківців молодий режисер  Давид Петрсян представив свою нову постановку

Заголовну роль грає Остап Ступка. Крум — це нібито письменник, одержимий ідеєю колись написати геніальний роман, якого ще світ не бачив. Втім, хоч п’єса ізраїльського драматурга Ханока Левіна й зветься іменем цього персонажа, у Давида Петросяна він не є тим, що можна назвати центром вистави. Натомість, у центрі (принаймні, за повнотою самовираження) щоразу опиняються люди з оточення Крума — його мати, його сусіди й знайомі. Тут цілий парад яскравих акторських робіт: Олена Хохлаткіна (Мати Крума), Олег Стальчук (Тугаті), Василь Баша (Дольче), Людмила Смородіна (Феліція), Наталя Ярошенко (Труда), Андрій Романій (Тахтих), Наталя Корпан (Розгублена), Світлана Косоллапова (Цвіці). Їхні щоденні клопоти дрібні й банальні — на дурняк поїсти, випити, одружитися. Їхні щоденні драми й страхи  теж як у всіх — страх старіння, самотності, смерті. Що тут справді небуденне, так це вони самі — чудні, дивакуваті, непередбачувані, з пластиліновою пластикою й якимись дуже простодушно-дитячими очима.

Здається, глядацький інтерес до вистави не в останню чергу тримається саме на цьому — на інтригуючій загадковості цих істот. Це клоуни, які грають маленькі трагедії — кожен свою, і грають так, наче у них за кулісами мовчки стоїть Вільям Шекспір, і вони знають про це.

Одначе, хто такий Крум для цих персонажів і хто він, зрештою, для режисера Давида Петросяна? Можна припустити, що Крум — це справді письменник, який мріє «десь-колись» написати надзвичайний роман — і не бачить, що персонажі того роману живуть поруч з ним, тут і тепер. А коли він нарешті це усвідомлює  то вони вже померли... Але таке припущення виникає у нас вже аж у фіналі, практично за рамками вистави. А протягом самої вистави Крум не має власної драми, він лише один із клоунів, і то, в порівнянні з ними досить одновимірний, вередливий,  істеричний, егоїстичний і грубий, немов Карабас Барабас, якому осточортів і цей провінційний театр, і всі ляльки в ньому. Що ж, нехай і так. Але такий він — не вартий співчуття. Бо на світі надто багато нерозумно-самозасліплених письменників  — усім не наспівчуваєшся...

Хоча, можливо, в цій виставі й не було заплановано жодного співчуття до Крума, і для Давида Петросяна, він, можливо, не якийсь там письменник, а колега по жорстокій професії  — такий собі режисер, який сам придумав усіх цих дивних персонажів (навіть власну маму), і тепер вони щасливі повнотою свого існування, а він нещасний, бо вічно самотній і покинутий тими, кого придумав.

Іван БАБЕНКО

Тетяна ПОЛІЩУК, «День». Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів